Мережа «Русских домов». Як агентура Путіна продовжує ґвалтувати Європу

Російські спецслужби та агентурна мережа в ЄС добре доклалися до підготовки повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Федеральне агентство «Россотрудничество», за словами ексзаступника міністра інформаційної політики України (2017-2019) і експерта з питань інформаційних воєн Дмитра Золотухіна, взагалі було створене Кремлем для підривної діяльності по всьому світу під прикриттям дипломатичного статусу.

Дмитро Золотухін зазначає, що «м’яка сила» російського впливу, побудована на тісному переплетенні методологій спецслужб та звичаїв бандитського світу (фото з відкритих джерел)

Золотухін переконаний, що непевна й невизначена політика Німеччини та Франції щодо путінського терору є наслідком роботи агентів впливу та співробітників Служби зовнішньої розвідки РФ, що маскуються під дипломатів. В інтерв’ю «Главкому» Золотухін висловив упевненість: Україна має активізувати дипломатичну роботу на місцях, враховуючи, що російські структури у такій роботі здебільшого орієнтуються на громади російських емігрантів.

Яку роль відіграла російська агентура за кордоном у контексті повномасштабного вторгнення РФ в Україну?

Ми можемо оцінювати результативність їхньої роботи по поточній ситуації. Наприклад, канцлер Олаф Шольц затягує виконання обіцянок щодо поставок зброї в Україну. Є ймовірність, що це відбувається через плачевний стан німецького Бундесверу (збройні сили Німеччини, – «Главком)… Однак, на мій погляд, цей недолугий стан може бути наслідком активної роботи російської агентури.

Емманюель Макрон просуває абсурдну думку про те, що слід «не принижувати Росію». Це все є наслідком роботи його апарату радників, що готують йому аналітику і пропозиції щодо політичних заяв.

Угорщина та Сербія зараз є майже повністю проросійськими. Усе це підтверджує, що саме надійні позиції російських спецслужб у європейських країнах зробили повномасштабне вторгнення можливим.

«Русский дом» у Берліні (фото з відкритих джерел)

У 2014 році організації, наближені до «Русского дома» у Києві, були фактично першими учасниками антиукраїнських демонстрацій на Донбасі, а згодом і осередками вербування бойовиків. Уже під час повномасштабного вторгнення на чому зосереджена робота «Россотрудничества» за кордоном? Чи причетна ця організація до вербування найманців? Якщо так, то чи могло би це бути предметом дискусій між Україною та іншими країнами щодо санкцій?

Все це, на мою думку, різні речі. В Україні російська присутність до 2014 року була абсолютно повсюдною. Тому наявність «русского дому» була не визначальною, а лише інституціоналізованою.

Коли ми говоримо про «вербування бойовиків», то цікаво, куди саме їх вербують? До групи «Вагнера»? У такому разі, до «русских домов» це відношення не має. Тому, у нашому спілкуванні з партнерами особливо важливо не змішувати аргументацію і «не натягувати сову на глобус».

«Русские дома» за кордоном є організаціями для співробітників Служби зовнішньої розвідки РФ під дипломатичним прикриттям. Використання дипломатичних посад «Россотрудничества» за кордоном – прикриття для розвідників. І це саме по собі є порушенням закону. А от факти вербування когось кудись ще потрібно доводити.

Про яке законодавство йдеться?

Про Віденську конвенцію щодо дипломатичних відносин. Не можна використовувати високий статус посланця країни задля ведення ворожої діяльності на території іншої держави.

«Россотрудничество» за формою роботи здебільшого асоціюється із впливом на емігрантів, кураторством громадських організацій, «м’якою силою». Які найбільш відомі та впливові громадські організації досі здійснюють свій вплив? Якою має бути стратегія України щодо протидії загроз, що маскуються під «плюралізм думок»?

«М’яка сила» російського впливу, як і уся російська державність, побудовані на тісному переплетенні методологій і практик спецслужб та звичаїв бандитського світу. У Кремля є багато формальних та неформальних інструментів фінансування різноманітних активностей за кордоном, як шляхом таких організацій як «Фонд «Русский мир», «Благодійний фонд Олени та Геннадія Тимченко», «Фонд Горчакова», так і коштом приватних закритих ініціатив.

Майже весь інструментарій побудований на тому, що фінансові ресурси наповнюються тими, кому Путін дозволяє красти з російського бюджету. Склад наглядових рад вказаних фондів і список російського «Форбс» багато у чому збігаються.

Ті, кому Путін дозволяє красти на великих бюджетних проєктах та програмах, мають віддати певну «десятину» в общак, на розвиток «русского мира». А з цього общака вже спецслужби забезпечують фінансування програм за кордоном. Утримують експертів на зарплатні, які ходять по телеканалах і прославляють політику Путіна, просуваючи наративи «Росію не можна принижувати», «все не так однозначно» і так далі.

Діяльність філій «Россотрудничества» є прекрасним прикриттям для таких людей, задіяних у культурних, історичних, мовних і наукових проєктах. Схема є не простою, але на восьмий рік війни вже достатньо прозорою і вивченою.

Структури «Россотрудничества» по всьому світі, зокрема і в ЄС, перекручують події у Бучі, Маріуполі тощо. Наскільки така їхня робота є ефективною, чи досі такий підхід зовнішньої розвідки РФ здатний переконати пересічного європейця?

Очевидно, що у структур «Россотрудничества» та інших дипломатичних установ ворога у світі є своя аудиторія. У тому числі серед російської діаспори за кордоном. Однак, вони виконують лише допоміжну, а не провідну роль, яка покладена на російськомовні медіа. Ми не можемо сказати, наскільки така робота є ефективною, оскільки ніхто не проводив відповідні дослідження і заміри.

Я, наприклад, відслідковував дуже коштовну та масштабну кампанію «русских домов» у світі під хештегом #StopHatingRussians. На мій погляд, російські дипломати і спецслужби намагалися максимально недолуго використати ліво-ліберальні настрої у світі, щоби показати, що до росіян, нібито, погано ставляться через етнічну приналежність. Натомість маса небайдужих людей, без жодних зусиль з боку української сторони, досить жорстко пояснювала їм, що коли вони перестануть вбивати і ґвалтувати, їх перестануть ненавидіти. До того ж більша частина контенту, що поширювався у соцмережах, збирала всього кілька лайків чи ретвітів. Або ж, очевидно, застосовувалися боти для поширення. Ця кампанія була екстрапровальною, у порівнянні з тим, скільки грошей у неї вгатили.

Останні роки шпигунські скандали навколо російських дипломатів так чи інакше оберталися і навколо діяльності «русских домов» (Болгарія, Польща, Литва). То чому ЄС обмежується лише висилкою дипломатів?

Не можу сказати, у якому стані відносини країн ЄС і «русских домов», але, наприклад, найгучніший шпигунський скандал «Россотрудничества» був у Чехії. Комізм ситуації полягав у тому, що заступник керівника представництва «Россотруднічєства», який працював на ФСБ, настукав у чеську контррозвідку на керівника представництва «Россотрудничества», який працював на Службу зовнішньої розвідки, через конфлікт між російськими спецслужбами. Тоді чеська влада вислала обох. Однак, тільки після того, як стало відомо, що Росія організувала теракт на складах боєприпасів у Чехії, висилка російських дипломатів дійсно стала масовою. Зараз про присутність «Россотрудничества» у Празі мені не відомо. Підозрюю, що від нього залишилася одна назва.

Деякі експерти зазначають, що головною опорою «Россотрудничества» є російські емігранти. Наскільки вдалою є така стратегія й чи дійсно сьогодні росіяни за кордоном можуть на щось вплинути?

Цей підхід дає свої плоди, особливо там, де російська спільнота може тиснути своєю чисельністю. Так, наприклад, слід звернути увагу на грецьку частину Кіпру, де живе багато і росіян, і українців. Але росіян більше. Вони інвестують більше грошей у розголос і паблісіті. Тому їхні акції та активності більш видимі, що, своєю чергою, фруструє українську діаспору, яка живе там. Іншого виходу, окрім як активізовувати дипломатичну роботу на місцях я не бачу.

Часто звучать заяви, буцімто «русские дома» не порушують у своїй діяльності законодавства ЄС. Але водночас існують непоодинокі випадки, коли російські агенти впливу стоять за проплаченими проросійськими мітингами за кордоном, підкупом, політичною корупцією тощо. Де ця межа між заходами впливу і підривною діяльністю? На вашу думку, у наших європейських партнерів є чітке бачення цієї червоної лінії?

Як мені здається, все залежить від національних контррозвідок. Але, чесно кажучи, споглядаючи різні кейси організованих російськими розвідками політичних активностей у Франції, Німеччині, країнах центральної Європи, я дуже скептично ставлюся до спроможностей їхніх спецслужб. Або вони все знають, але імпотентно спостерігають, як ґвалтують їхню політичну незалежність, або просто не розуміють закулісних зв’язків між окремими подіями та російськими спецслужбами. І не відомо, що гірше.

Путін звільнив Поклонську з посади заступника керівника «Россотрудничества» після її критичних висловлювань про війну. Навіщо туди взагалі призначали таку ненадійну людину як вона? Чи значить це, що «Россотрудничество» втрачає свою важливість, якщо там на керівних посадах з’являються такі випадкові кадри?

Наталія Поклонська вже давно озвучує наративи, які не збігаються з «лінією партії». За це її хотіли зіслати на Кабо-Верде, а потім прилаштували у «Россотрудничество» просто, щоб у неї була якась посада. Ймовірно, це призначення не узгоджували з Примаковим (Євген Примаков, глава «Россотрудничества», – «Главком»), тому за першої нагоді він її позбувся. У мене немає сумнівів, що за спиною Поклонської стоять певні альтернативні сили, думки яких вона час від часу озвучує.

Маріанна Присяжнюк, для «Главком»