«Початок нового етапу». Чи повалять сербські студенти Вучича?
Сербська молодь змінює свою країну
Вже більш ніж три місяці в Сербії не вщухають антиурядові протести, спричинені трагедією в місті Новий Сад. Через обвал бетонного навісу залізничного вокзалу загинуло 15 осіб. Щоб якось приборкали масові вуличні акції, сербська влада застосовує до учасників метод батога та пряника. Але це, зокрема, й відставка прем’єр-міністра Мілоша Вучевича, не приносить їй бажаного результату. Тому місцями вона виглядає явно розгубленою. Про те, якою сьогодні є ситуація, як вона може розвиватись далі і чи стануть антиурядові протести початком кінця правлячого режиму Вучича, «Главком» говорить із програмним директором Центру сучасної політики (Белград) Ніколою Буразером.
Слід зазначити, що співрозмовник «Главкома» відомий серед іншого тим, що свого часу потрапив в особисту немилість до всемогутнього сербського президента Александара Вучича. Зокрема, на початку березня минулого року Freedom House опублікував звіт, в якому сербську владу було кваліфіковано, як частково вільний гібридний режим з тенденцією до авторитаризму. Цей звіт був різко критикований і відкинутий президентом Вучичем, який заявив, що він був написаний саме Ніколою Буразером. Буразер, зі свого боку, відповів, що сербська влада просто хоче дискредитувати Freedom House через «таку просту мішень», як він.
Почнімо з відставки прем’єр-міністра Вучевича, яка є безпрецедентним випадком для правлячого у Сербії політичного режиму. Чи означає це, що влада починає програвати протестувальникам?
Для початку треба сказати, що Вучевич став прем’єром не тому, що він є самостійною потужною політичною фігурою, а лише тому, що він близький соратник президента Александара Вучича. По-друге, він був скомпрометований не тільки тим, що він був главою уряду на момент трагедії, але й тим, що він також був мером Нового Сада під час реконструкції залізничного вокзалу. Тому, з моменту трагедії у Новому Саді і початку протестів, відставка Вучевича сприймалась як така, що має рано чи пізно відбутись. Тож коли він заявив, що залишає посаду прем’єра, це стало не таким вже й великими шоком для всіх нас. Особливо, якщо брати до уваги той факт, що через особистий вплив Александара Вучича, реальна політична влада у Сербії зосереджена не в офісі прем’єр-міністра, а у президентстві.
Ця відставка, з одного боку, може означати, що влада була змушена піти на компроміс через ситуацію у Новому Саді. Тут я маю на увазі не тільки саму трагедію, але й те що відбувалось після неї, зокрема, напади пов’язаних з правлячою «Сербською прогресивною партією» озброєних банд на студентів, які вшановували пам'ять жертв трагедії. З іншого боку, відставку Вучевича можна розглядати як сакральну жертву – жест у бік протестувальників, метою якого є нібито продемонструвати політичну відповідальність глави уряду.
А якою, на вашу думку, є сьогодні стратегія влади стосовно протестів?
Я думаю, що президент Вучич найімовірніше хоче змістити ситуацію з протестами у політичну площину, щоб мати не протестувальників на вулиці з конкретними вимогами, які владі майже нереально виконати, а електоральну кампанію, під час якої будуть говорити не про трагедію, а скажімо, про те, чи повинна опозиція брати участь у виборах, чи ні. У такому випадку у влади є шанс, що протести розсіються самі по собі. Поки ж Вучич зайняв вичікувальну позицію: хоче подивитись на атмосферу в опозиції, серед протестувальників, щоб вирішити чи варто йому йти на вибори, чи можливо для нього це буде небезпечно. Адже якщо опозиція відмовиться брати участь у виборах, що є досить ймовірним, то тоді, замість виборів влада отримає ще більшу кризу.
Отже, ви вважаєте, що наступним кроком влади будуть все-таки вибори, а не референдум чи якийсь інший крок, який мав би переключити увагу суспільства на інші теми?
Наразі є очевидним, що сербська влада просто не може переключити увагу з проблем, які породили протести. Вона вже намагалась це зробити за допомогою американських санкцій проти «Нафтової промисловості Сербії» (провідна сербська компанія нафтогазового сектору, більше 50% акцій якої належать «Газпром нєфті» і «Газпрому – «Главком»). Однак це не привернуло уваги суспільства і не допомогло припинити протести. Але вибори – це інше. Там влада все ще має перевагу над своїми опонентами. А якщо взяти до уваги виборчі умови, які ми все ще маємо у Сербії, зокрема, відсутність можливостей для вільних і чесних виборів, вони суттєво полегшують для влади завдання з демонстрації своєї сили і досягнення хорошого електорального результату. Саме тому зараз ніхто окрім влади не хоче грати з нею у цю гру. Опозиція відкрито говорить, що не братиме участь у жодних виборах і жодних референдумах (у січні президент Вучич запропонував опозиції ініціювати консультативний референдум, щоб перевірити, підтримують його громадяни чи ні — «Главком»). Студенти, зі свого боку, поки що готові продовжувати протести, незалежно від відставки уряду, призначення нового чи можливої виборчої кампанії.
Головною проблемою Сербії є корумпований авторитарний режим
Гаразд, а яка кінцева мета протестів? Чи хочуть люди відставки того, в кого, як ви сказали, зосереджена реальна влада в країні, тобто президента Вучича?
Наразі це не є вимогою протестуючих. Вони вимагають лише чотирьох речей. Перше – це оприлюднення всіх документів, пов’язаних з ремонтом вокзалу в Новому Саді. Друге – притягнення до відповідальності усіх, хто нападав на студентів, що мирно протестували. Третя вимога – припинення всіх кримінальних проваджень проти протестувальників. І четверта – збільшення державних видатків на вищу освіту. Попри те, що вони є цілком досяжними, уряд не дуже хотів виконувати ці вимоги протягом останніх трьох місяців. Особливо суперечливою є ситуація щодо документації ремонту залізничного вокзалу у Новому Саді. Уряд вже двічі-тричі її оприлюднював і кожного разу виявлялось, що вона була неповною. І це зрозуміло, адже наш уряд не дуже хоче ділитись всім, що має, зокрема, тим, що стосується контракту з китайцями, який є таємницею (ремонт вокзалу у Новому Саді здійснювався китайським консорціумом – «Главком»). Тож, поки не дуже зрозуміло, скільки цієї документації потрібно опублікувати, щоб студенти сказали: «Добре, тепер ми задоволені».
Чи зміняться ці вимоги, наразі важко сказати. Навіть враховуючи те, що протягом трьох місяців з початку протестів, ми спостерігали досить тривожну авторитарну поведінку влади, зокрема, використання бандитів для нападу на протестувальників, використання провладних ЗМІ для дуже брудної кампанії проти студентів і використання Держбезпеки для їх залякування.
Але чи розуміють студенти, що виконання цих чотирьох вимог не вирішить головної проблеми? Головна проблема – правлячий у країні політичний режим. Якщо він збережеться, то через деякий час у майбутньому щось подібне до трагедії в Новому Саді може статися знову...
Так, звісно, головною проблемою є корумпований авторитарний режим. Я вірю, що більшість тих, хто протестує, це розуміє і що згадані чотири вимоги – не єдина причина, чому вони там. Але з іншого боку, змінити вимоги буде нелегко, оскільки вони були узгоджені всіма студентами під час їх зустрічей в університетах, усіма цими різними соціальними групами, які підтримали протести саме тому, що вони підтримують ці вимоги. І щоб змінити ці вимоги буде потрібно багато часу. Навіть якщо б студенти домовилися про нові вимоги, невідомо чи всі інші групи підтримали б їх. Тож потенційна їх зміна – це дуже складний процес.
Як ви вважаєте, президент Вучич контролює ситуацію? Чи зможе він вийти з цієї проблеми, як зазвичай, без шкоди для себе і свого режиму?
Він зовсім її не контролює. Він не контролював ситуацію з моменту, як впав навіс в Новому Саді. Його уряд з самого початку брехав і приховував факти про ремонт вокзалу, щоб якось спробувати захиститися від всіх звинувачень, які сипались на нього з усіх сторін. І робив це настільки невміло, що ще більше погіршив ситуацію для себе. Протягом наступних тижнів і місяців протести тільки набирали обертів, і я думаю, що в листопаді ніхто не очікував, що ми можемо мати такі масові акції, організовані студентами, учнями старших класів і навіть представниками академічних кіл. І ця ситуація є абсолютно новою для Вучича і його режиму. Вони не в змозі впоратися з нею, адже не мають для цього інструментів. Ті звичні для них інструменти, які вони використовують проти опозиції та критиків уряду, як-от, наприклад, звинувачення в тому, що вони зрадники, іноземні шпигуни, що діють проти держави, із студентами не працюють. Адже владі дуже непросто використовувати ці ярлики проти молодих людей, які є майбутнім цієї країни. Тож вона все ще перебуває в обороні і з’ясовує для себе, як зупинити цей потужний протестний рух, який, здається, щодня стає все більшим.
Ви вірите, що ці протести є початком кінця правлячого у Сербії політичного режиму?
Я б сказав, що це початок нового етапу. Наразі я бачу три можливих шляхи, якими може розвиватись ситуація у Сербії. Один з них – це падіння уряду та відхід Вучича від влади. Це цілком можливо, якщо подивитись на розмір протестів і рівень гніву суспільства. Другий – це лібералізація режиму, тобто, більше демократії, більше свободи ЗМІ, менше тиску з боку влади. Однак, на мою думку, цей сценарій малоймовірний, адже наш режим мав вже багато шансів лібералізуватися, але він цього не зробив. І третій шлях – це, власне, посилення авторитаризму. Наразі він не видається ймовірним, адже будь-яке насильство проти протестувальників має поки що негативні наслідки для влади. Однак, я б не відкидав такий розвиток у майбутньому. У довгостроковій перспективі трансформація режиму Вучича у ще більш авторитарний, із ще більшим захопленням держави, ще більшим насильством є цілком можливим у разі, якщо протести не принесуть жодних змін і владі вдасться встояти без серйозної шкоди для себе.
Чи має сербська опозиція якусь користь від протестів у своїй боротьбі проти правлячого у країні режиму?
Теоретично, опозиція має мати користь від протестів, адже люди зараз дуже злі на владу і є багато тих, хто перестане голосувати за провладну партію. Але, з іншого боку, трансформування цього громадянського гніву у збільшення підтримки опозиційних партій, поки не відбувається. Причиною цьому є те, що багато з протестувальників все ще невисокої думки про сербську опозицію. Сама ж опозиція не може достукатися до них, щоб мати з ними якусь спільну платформу. Але я впевнений, що у довгостроковій перспективі опозиція матиме користь від того, що сьогодні відбувається.
Мовчання Євросоюзу змушує багатьох людей розчаровуватися в ньому
На завершення, наскільки, на вашу думку, є адекватною позиція Європейського союзу стосовно того, що сьогодні відбувається у Сербії?
На жаль, Євросоюз здебільшого мовчить про протести у Сербії. Поки що ми мали лише кілька дуже загальних коментарів від речника Європейської комісії. Також ми мали деяку реакцію з боку різних груп у Європейському парламенті з підтримкою протестів і критикою сербської влади.
Але чи є це достатнім?
Цього точно недостатньо для тих у Сербії, хто дійсно прагне членства в ЄС і європеїзації самої Сербії. Європейський Союз має бути природним союзником громадян, які вийшли на протести, адже те, чого вони вимагають, насправді є тим самим, що ЄС вимагає від Сербії, коли йдеться про процес її євроінтеграції. Тож мовчання Євросоюзу і непряма підтримка сербської влади з боку Єврокомісії та держав-членів, коли у країні відбуваються такі великі і важливі протести, змушує багатьох людей розчаровуватися в Європейському Союзі. Так, з одного боку, не треба чекати, що представники ЄС приїдуть і підтримають протести фізично. Але студенти та інші учасники протестів очікують від ЄС явно більшого у реакції на дії сербської влади, на ті ж атаки на студентів чи мову ненависті з боку провладних ЗМІ, які потенційно можуть спровокувати ще більші громадянські заворушення.
Ігор Федик, «Главком»
Коментарі — 0