Як українська культура стала паливом для російської літератури
«Це гігантський невроз, значно складніший за прості відносини колонії з метрополією»
Перша науковоподібна історія «государства російського» була написана у Києві у кінці 17 століття настоятелем Києво-Печерської Лаври Інокентієм Гізелем і називалась «Синопсис Київський». Там було написано і про «триєдиний русскій народ» і про передачу історичної та державної легітимності від Києва до Москви після монгольської навали. Всі пізніші московські історики брали за основу те, що написав киянин Гізель.
Перший ідеолог і по суті співтворець Російської імперії – українець Феофан Прокопович, який в тому числі заклав основи виправдання деспотичної імперської влади через висмикнуті аргументи з європейської філософії та богословʼя, які тодішніми московитами були невідомі, бо в той час Київ стояв на три голови вище за Москву в інтелектуальному сенсі, не кажучи вже про залученість до західної інтелектуальної традиції.
Гоголь написав не лише чудові (хоч однаково як українські, так і малоросійські, все залежить лише від трактування) оповідання та повісті з «українського циклу» російською мовою (що принципово), але і заклав основи російської літературної мови та літератури загалом, в тому числі використавши українську культуру як паливо для культури імперської.
Список цей довгий, у ньому є люди різного таланту масштабу, але принциповим є одне – значна кількість українських інтелектуалів різних епох спокусились імперією, в різних формах та за різних обставин – від загрози фізичного знищення і банального матеріального інтересу, до цілком свідомого вибору імперії як шляху, який вони бачили оптимальним вибором для всіх українців як таких. На щастя, такими були не всі – і тому сьогодні є Україна.
Це все я кажу до того, щоб ми розуміли цю свою власну темну сторону – у нас вона є. Без України дійсно не було б ніякої російської імперії – не тільки як території, але і без українців, які цю імперію будували собі та своїм нащадкам на голову.
Це гігантський невроз, значно складніший за прості відносини колонії з метрополією, бо не кожна майбутня колонія була інтелектуальним донором майбутньої метрополії.
І цей монстр дуже добре розуміє це. Він вміє не лише вбивати і трощити, він вміє спокушати. Інколи у дуже неочікуваний спосіб. Наприклад, грати на нашому бажанні сьогодні записати в український пантеон людей, які свідомо і системно працювали на цього монстра в минулому. Розмінувати хоч вузеньку тропу в нашій лінії оборони, хай навіть зігравши на нашій гордині.
Чи варто заперечувати та ігнорувати свою темну сторону? Ні. Але і не варто ставити її на постамент. Її треба проговорити і рухатися вперед, у майбутнє. І очевидно, що заради цього майбутнього від чогось доведеться відмовитися. Інакше ми знову підемо по колу. А цього дуже не хотілося б.
- Про Булгакова та інших
- Що спільного між Булгаковим і Хвильовим, або Чому гасло «Геть від Москви» знову актуально
- Росія планує законодавчо заборонити українські книги на окупованих територіях
- Про мову. Чому права Ірина Фаріон
- Do you speak English, Україно? Як мрії президента розбиваються об реальність
- Чи знаєте ви українську? Все, що треба знати про нові іспити для держслужбовців
- Філологиня Ольга Васильєва: Російськомовним в Україні бути соромно
Коментарі — 0