Стратегічний план нової України. Чи є у нас такий?

Зараз є багато бідкань щодо того, як нам відбудувати країну після війни? У нас вісім мільйонів біженців, як їх повернути? Хто буде споруджувати нову Каховську дамбу?

Академік НАН Елла Лібанова слушно говорить, що нам зовсім не обов’язково відбудовувати все те, що ми втратили через руйнування, завдані загарбниками. Бо так воно в сучасному світі не працює. Не конче треба відновляти дамбу і не треба повертати біженців. В сенсі, треба, але не так, щоб «негайно повернулися всі назад, бо ми вас проклянемо». В Хорватію після балканської війни повернулося з еміграції менше третини, і нічого фатального для країни не сталося.

Україна за два роки незворотно змінилася і її довгострокові перспективи мають враховувати ці зміни. Ми мусимо жити в нових реаліях, і це, в тій самій довгостроковій перспективі – добре, а не погано. Бо є великі шанси побудувати нову модерну економіку, замість того аби реставрувати радянські руїни.

Але для цього треба мати великий і мудрий, стратегічний план нової України. Поки що цього плану немає, а є натомість абстрактне бажання отримати багато грошей від Заходу, та спритно їх розкрасти.

Так воно не буде.

Ми маємо «зайти» в абсолютно нову хату.

В Україні сьогодні депресивна і репресивна економіка, яка камуфлюється в одежі «воєнної нужди».

В Україні сьогодні діє така непристойна почвара, як «економічні санкції» проти власних громадян та юридичних осіб, що зводить нанівець будь-яку підприємницьку ініціативу.

І доки ця система працюватиме, в країну не підуть жодні інвестиції, не збудується жодна модерна економіка.

Коли ми кажемо, що є загроза виграти війну і програти мир, то мається на увазі саме це.

Український бізнес, який на своїх плечах виніс величезну частину війни, має законне право отримати режим найбільшого сприяння. Бо це і сприяння всій державі, всьому громадянському суспільству, всій країні.