Меморіал Букринському плацдарму. Що не так з цією пам'яткою

Поїхали в Балико-Щучинку.

Ми ніколи обидвоє не були на меморіалі Букринському плацдарму – і от пройшлись.

І знаєте, що? Якщо у нас буде таке ставлення до одної з найбільших м’ясорубок часів Другої світової війни, де поклали могилу сотні тисяч чоловіків репродуктивного віку – тоді не варто дивуватись, чому ж ми постійно в цьому дикому колесі.

На меморіалі нема жодної позначки «Україна». Карти та історична лише радянські і лише російською мовою. Нема жодної примітки скільки у цій зведеній армії загинуло сотні тисяч українців. Звідки їх мобілізували і відправляли на цю свідомо провальну штуку? Ніяких відомостей про це на табличках нема. А саме це рішення Сталіна підкосило низку регіонів, і досі там відчувається криза демографії і якості людського матеріалу.

Чи має цей меморіал право на життя? Має, з огляду, яка там була людська трагедія. Але це місце має бути добре пропрацьоване і українізоване. Мають бути цитати відомих свідків тих подій. Вони є у вільному доступі і про багрові від крові дніпровські води, і про десантників, які летіли прямо на вогонь німецьких солдат. І про те, як арта перемелювала тисячі людей у воді на фарш.

Десь збоку меморіалу притулилася замітка – теж на російській мові про те, що річка Чучинка і ці схили виконували роль оборонних рубежів і захищали підступи до Києва від кочівників. Її би варто розширити та адаптувати.

Великий гріх не знати днів минулих і де можна втратити дофіга якісного населення.

Ця місцина з її природніми красотами і правильною історичною трактовкою мала б стати мастхевом шкільних екскурсій та турів вихідного дня для всіх бажаючих. Але щось воно не на часі уже 30+ років.