Українська нація вимирає? Чому не варто панікувати через доповідь ЦРУ

«Ми всі помремо. Українська нація вмирає. Нам кінець». Десь такий спектр почуттів викликало дослідження ЦРУ про смертність та народжуваність у світі.

Одразу хочу пояснити чи не найбільш популярну маніпуляцію, про «лінивих україночок, які не хочуть народжувати по 3-5 дітей заради відтворення нації».

І тому одразу ми звернемось до науки. До оцінок демокрафині Елли Лібанової в одному із інтервʼю «Суспільне».

З чим повʼязана висока смертність?

«В Україні підвищена смертність населення, і це не тільки через загибель внаслідок російської агресії, а й через стрес, в якому перебувають українці під час війни. Збільшуються інфаркти, інсульти та інші захворювання». Тож паління, вживання алкоголю, відсутність рухливого способу життя і постійний перегляд горе-блогерів із заголовками «Визначена дата капітуляції. Нам кінець!» або «Все, Захід нас здає! Втрачаємо незалежність!» – вбиває відчутну кількість українців. І це не жарти.

Друге, народжуваність

Народжуваність завжди іде від гарантій безпеки і елементарної впевненості у завтрашньому дні. З гарантіями безпеки – після того, як породіллі гинули з немовлятами у пологових, а ракети вбивали у повному складі родини – думаю, все ясно.

Чимало хто просто відклав народження дітей до кращих часів. Тим паче у кожного є досвід бабусі, прабабусі, які народили по кілька дітей. Але скільки їх дожило бодай до повноліття через різні форми геноциду окупантів в попередніх війнах? І які депресії переживали ці матері від втрати дітей? І як це впливало на тих, що вижили.

Моя бабуся гостро переживала смерть братика від голодомору 1946 року. Разом із сестрою вони отримали «на памʼять» животи дистрофіків на все життя. Як підсумок – вони народили лише по одній дитині і опікувались ними як квочки до смерті.

Щодо економічної впевненості

Я завжди сміялась з тези «дал Бог зайку, даст и на лужайку». І маю свій аргумент – посій лужайку і прибіжать гризуни будь-яких форм та мастей.

Якщо Україна вирішить питання запуску економіки і створення робочих місць після війни – частина наших зайок, які зараз сидять на німецькому соціалі, прискачуть сюди тільки так.

Тут же цитата Лібанової.

«Що стосується народжуваності, як не парадоксально – це мережа дитячих садків, дошкільних закладів, покращення можливостей виховання дітей в позашкільних закладах. Це можливість для жінок та чоловіків працювати й заробляти. Держава має допомагати з житлом через іпотеку та різні кредити – формування нової моделі забезпечення житлом. Так само з орендованим житлом, права орендаря і права орендодавця мають бути належним чином захищені», – говорить професорка.

Тож як і для кожного поствоєнного суспільства нам потрібен адекватний уряд з розумінням, куди рухати економіку.

Чи варто боятися, що нас стане менше?

Я завжди кажу, краще менше, але якісніше. Краще в країні буде 30 мільйонів людей, але вони розумітимуть хто ми, що ми та яка наша ідентичність. Аніж 70 мільйонів амеб, частина з яких мріє стати росіянами і постійно сере всім іншим. А ще зупиняє будь-які реформи та зближення з Європою.

Попри всі виклики і труднощі ми один із найбільших народів на континенті. Але варто врешті подумати про своє національне амплуа, економічні фішки та основних партнерів для свого просування. Хто це буде?

Норвегія, Фінляндія, Чехія та Словенія змогли вигризти своє місце у ХХ столітті. По суті перезібрати себе з новими сенсами і стати привабливими для іноземних зайок та їх інвестицій. При чому в кожній із цих країн небагато населення, але їхній голос зараз важливий і є чому повчитись. Норвегія – зробила квантовий стрибок від країни рибалок до високотехнологічної економіки. Фінляндія має зразкову освіту. Чехія – промисловий хаб. Разом зі Словенією зробили ставку на креативні економіки і це дає новий імпульс.

Тому не такі страшні дослідження ЦРУ. Як розуміння, що з цим робити далі.