Чи можуть українці бути зараз щасливими?

Сьогодні Міжнародний день щастя. На перший погляд, хіба ми під час війни можемо думати про щастя? Можемо, і навіть повинні – аби знайти сили протистояти злу, не дати горю й відчаю паралізувати себе. Просто щастя для нас зараз інакше, ніж для багатьох інших людей, хто живе за межами нашої країни.

Для українців нині щастя – це можливість обійняти батька чи матір, рідну дитину. Щастя – почути їхній голос в телефоні після чергової атаки ворога. Для нас щастя – це кожний новий день, який ми зустріли і мали можливість прожити. Щастя – це допомагати іншим і бачити в очах світло вдячності серед безнадії і відчаю. Щастя – коли повертаються живими наші захисники і захисниці, щастя – це довгоочікувана зустріч батьків і дітей, коханих, друзів...

Посеред війни, горя і втрат такі світлі моменти дуже чітко видно, і вони відчуваються по-особливому, незабутньо. Український народ живе у страшній війні, але чи можна його назвати нещасним? Вважаю, що ні. Українці навіть через біль і темряву вміють «світити» сердечним теплом, добром, тобто вміють, нехай інколи і на мить, але почуватися щасливими.

Ми радіємо кожній добрій новині з фронту, кожній перемозі ЗСУ. Ми починаємо знаходити щастя в речах, які недостатньо цінували раніше – у спілкуванні з рідними, в теплій оселі, в тиші, коли немає тривог. Ми щасливі, бо потрібні і можемо бути корисними, рятуючи життя, допомагаючи та виживаючи разом. Ми радіємо успіхам й перемогам інших українців – це добрий результат нашого єднання. Тож, слава Богу, українців не поглинула пітьма, ми знаємо, що таке щастя.

І це істотно відрізняє нас від ворога, який здається втратив здатність відчувати добрі, позитивні емоції, втратив почуття милосердя, поваги до інших, врешті, згубив елементарну людяність, а тому є глибоко нещасним. І це найперше покарання для всіх, хто своїми діями або бездіяльністю, висловлюваннями або мовчазною згодою ведуть проти нас війну.

«Щасливе» життя під російською владою виглядає приблизно так, як нині наше окуповане однойменне місто Щастя на Луганщині. Вже на другий день повномасштабного вторгнення місто було знищено обстрілами на 80% і перебувало на межі гуманітарної катастрофи.

Але вірю, що прийде час – і з Божою допомогою ми повернемо наше Щастя, відбудуємо, і постане на місці руїн гарне сучасне місто, і будуть там жити ті, хто знає, що таке справжнє щастя. Дай Боже!