Успіння Пресвятої Богородиці. Чому це свято особливе

Успіння Пресвятої Богородиці – особливе свято і за своїм змістом, і за подією, про яку нагадує, і за Особою, Якій воно присвячене, а також за глибокими сенсами, які нам крізь багато віків це свято знову і знову повторює. Ми будемо вшановувати Успіння Пресвятої Богородиці.

Так, саме вшановуємо і святкуємо, в урочистих і радісних піснеспівах прославляючи Матір нашого Спасителя і завершення Її земного шляху. На перший погляд, це доволі незвично. Адже день смерті людини зазвичай є днем печалі й плачу: сумує той, хто помирає, розлучаючись із земним життям та всім, що було йому тут дорогим. Сумують і його близькі, прощаючись з тим, кого знали, любили, і жалкуючи про все, чого не встигли, а також, можливо, усвідомлюючи і власну тимчасовість у цьому світі… Як же можна радіти завершенню земного шляху Богородиці?

Можна і потрібно. Лише розуміючи, що як особливим було життя та покликання Діви Марії, так особливим став і перехід Її у вічність. Земне життя цієї Діви в ті давні часи було дуже складним: Вона не мала тут нічого свого, Вона рано втратила батьків, у вертепі народила дуже незвичайну Дитину («бо не було їм місця в гостиниці» (Лк. 2: 7). Разом зі Своїм обручником, старцем Йосифом, змушена була тікати, аби цю Дитину не вбили, і довго мешкати на чужині. Її єдиного Сина за все вчинене Ним добро і зцілення інших ганьбили, принижували, мучили і розіпʼяли на Її очах, а Вона доживала віку в домі учня Свого Сина… Для Діви Марії завершення земного життя стало не розлукою і не несло болю втрат, це було Її радісне і довгоочікуване єднання з Її Божественним Сином. Обмеження тимчасового, тлінного існування перестали бути перешкодою, і Пречиста Діва увійшла у вічне, оновлене, блаженне життя.

Чому Успіння? Бо не відчуваючи смертних страждань, Діва Марія заснула й більше не прокидалася, а після того, як Її поховали, виявилося, що Її пресвятого тіла не було в гробі. Звідси походить інша назва цього свята: «Вознесіння Богоматері» або «Внебовзяття Діви Марії» – так це свято називають християни в католицькій та вірменській Церквах. Православна Церква називає це свято «Успінням», від слова «сон», «заснути», тобто завершення земного шляху умиротворено, без мук і жалю.

Чому ж ми радіємо? З кількох причин. Богородиця, тілесно заснувши сном смерті, Самим Сином Її приймається до небесних осель. І цим показує всім нам приклад того, що не лише Спаситель переміг тління та смерть, але і всякий, хто вірує в Христа, хто любить Бога і виконує Його заповіді – хоча й помре, теж стане переможцем смерті та увійде в життя вічне. Перейшовши у вічність, Богородиця і світ цей та вірних, що живуть в ньому, не залишила без Своєї опіки. Як для улюбленого учня Спасителя Пречиста Діва стала Матір’ю, так Вона стає Матір’ю і для кожного, хто з вірою звертається до Неї.

Це засвідчено не лише Переданням, Священним Писанням та творами святих отців. Віру в допомогу Божої Матері засвідчено й улюбленою молитвою багатьох християн усіх віків і народів. Ця віра, пронесена через горнило гонінь і страждань, підтверджена сотнями тисяч чудес, зміцнювала та й донині зміцнює всіх вірян. Тому в цей день ми, як ніколи, відчуваємо заступництво та Її опіку, а тому щиросердно й смиренно звертаємося до Божої Матері зі словами: «Під Твою Милість прибігаєм, Богородице Діво, молитов наших в час журби не відкинь, але від бід визволи нас, Єдина Чиста і Благословенна». Пресвята Богородице, допомагай нам. Пресвята Богородице, спаси нас!