Трагедія народів Кавказу. Ось що буває, коли Росія перемагає...

А ви знали, що саме завоювання Кавказу стало найдовшою військовою компанією російської імперії? Це було криваво і трагічно, адже корінні народи відчайдушно, мужньо та ефективно чинили супротив. І програли.

І саме війна 1768-1865 років змінила історію багатьох народів. А трагедія адигів (так назвали самі себе черкеси) – особливо болюча і за масштабами, і за наслідками. Бо останніми зламали саме черкесів.

Уявіть собі, з народу, чисельністю 6,5 мільйона, вижило менше півмільйона. Єдиною «провиною» цього народу було те, що московській орді хотілось мати вихід до Чорного моря та їх вабили родючі черкеські землі. Нічого це не нагадує нам?

На Великій Черкесії московська орда п'ять разів відпрацьовувала технології голодоморів у ХУІІІ-ХІХ століттях, щоб потім тричі застосувати їх в Україні в 20-му столітті.

В цей день, 21 травня, 160 років тому, російський генерал Граббе провів переможний військовий парад. Території Кавказу були приєднані, населення або знищене, або підкорене, або змогло втекти.

А російський генерал, граф Євдокимов писав тоді імператору: «Маю щастя привітати Вашу Величність із закінченням славної Кавказької війни, відтепер не залишається більше жодного непідкореного племені».

Близько 90 відсотків черкеського населення було вичищено з їхньої історичної батьківщини через бойові дії та насильницькі переселення. Їх масово депортували в Османську імперію. На Кавказі залишилося менш як 10 відсотків населення адигів. Інші загинули у віковій війні, від чуми. Багато хто потонув у Чорному морі, коли перетинали його, щоб дістатися Туреччини.

Адиги в Туреччині дотепер не вживають в їжу рибу з Чорного моря…

А черкеські землі заселили лояльними до імперії колоністами...

Зараз, згідно з офіційними даними, за кордоном мешкає близько 2,9 мільйона (за неофіційними даними – 6-7 мільйонів) адигів, а на батьківщині лише 700-800 тисяч.

Сучасна Росія – це справді тюрма народів. Куди ті народи заганялись силою, винищуючи непокірних.

Черкеси, як і ми колись, боряться за міжнародне визнання геноциду і прагнуть створити єдину Черкесію, куди б увійшли землі сучасних Республіки Адигеї, Кабардино-Балкарії та Карачаєво-Черкесії.

І можна було б говорити, що ця мрія безнадійна, але черкеси, нащадки тих, кого винищували і хто втікав, живуть зараз в Туреччині, Йорданії, Ізраїлі, США, Німеччині, і вони активні у черкеському національному русі.

До речі, турецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 2006 року Орхан Памук – нащадок черкесів, які були вигнані з території Кавказу і оселились на території сучасної Туреччини.

Так от, розуміючи, що боротьба всередині росії досить таки примарна, черкеси не припиняють боротьбу за її межами.

Черкеси мають складні взаємини з Грузією, наприклад, але 20 травня 2011 року парламент Грузії визнав геноцид черкеського народу, скоєний Російською імперією.

День пам'яті жертв черкеського геноциду щороку відзначають у трьох республіках: Кабардино-Балкарія, Карачаєво-Черкесія та Адигея. А також визначає вся черкеська діаспора світу.

А що Україна? Ми маємо, до речі, дуже непрості стосунки.

Перший досвід українсько-черкеських контактів сягає часів Кавказької війни, в якій нащадки запорожців брали активну участь, та в післявоєнній колонізації Кубані. І саме цей факт активно використовує москва, перекладаючи історичну відповідальності за геноцидів черкесів з російської імперії на нащадків запорожців.

Кремль знімає з себе відповідальність, ставить на паузу будь-які спроби черкеських активістів зав’язати політичні контакти із Україною, зіштовхує лобами, як вони це люблять робити, черкесів та українців, вказуючи на українців як на ворогів.

Але, не дивлячись на все це, черкеські діаспори у США та інших державах, у 2014-2015 роках публічно виступали на підтримку територіальної цілісності України, навіть виходили на пікети російських дипломатичних представництв.

А що ми? У 2014 році нардеп Олег Ляшко закликав український парламент «визнати геноцид черкесів російськими окупантами».

У 2015-му народний депутат Дмитро Лінько із фракції РП Ляшка зареєстрував проєкт постанови «Про ініціювання розгляду питання про визнання геноциду черкеського (адигейського) народу під час російсько-кавказької війни». Однак ініціативи так і залишились в статусі «заявлених».

Два роки тому, народний депутат від ЄС Олексій Гончаренко зареєстрував постанову про визнання Україною геноциду черкеського народу. Олексій, до речі, досить багато і активно працює з цією та подібними ініціативами. Верховна рада на рівні її очільників тупо мовчить.

Наша проблема і наша біда в тому, що ми, українці, дуже мало знаємо про Кавказьку війну 1763-1864 років, про трагедію черкесів і про сам народ.

Україна, на рівні влади, не визначилась з так званим черкеським питанням. Наші стосунки передбачають певну співчутливість з нашого боку. Але як вона сформується, коли нам дуже бракує певних знань?

Нам, Україні, дуже потрібно встановлювати контакти з черкеськими діаспорами, з черкеськими активістами. Бо росія рано чи пізно, але впаде. Це фінал всіх хижих імперій. І тоді на наших кордонах з’являться інші держави. В тому числі і Черкесія. Це зараз може виглядати фантастично. Але історія іноді може підкидати несподівані сюжети.