Що не так з науковими званнями в Україні

Голова Комітету ВР з питань освіти, науки та інновацій Сергій Бабак подав свою дисертацію на перевірку щодо плагіату до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти: «Якщо будуть знайдені будь-які відхилення академічної доброчесності, ми готові відмовитись від наших наукових ступенів».

***

Цікава ситуація виходить... Безвідносно до персоналій і посад виникають отакі думки:

1. Що значить «подав на перевірку щодо плагіату»? Це не він писав, а сторонні люди, тому «автор» і не в курсі, чи там є вкрадені частини? І подання незнайомого тексту на перевірку – це зізнання, що автор не він? Тоді це якийсь дивний камінаут.
2. Він все ж автор, але дійсно забув, тирив в когось кавалки тексту чи ні, тому віддав на перевірку. Це ще гірше. От настільки «важлива» та дисертація і сам принцип отримання наукового звання: просто треба було певний обсяг слів для отримання папірця «на шоб було».

Ну і щодо його «погрози» – він, бачте, готовий відмовитись від наукового ступеня». Знаєте, в будь-якій країні Європи, на стандарти якої ми нібито орієнтуємось, найменший натяк на плагіат викликав би як мінімум звільнення і тотальний кінець кар’єри. А тут – «можлива відмова від звання». Це, фактично, зізнання, що нафіг те звання не потрібне. Дійсно при нагоді за недорого розжився статусним папірцем, але цінність його ніяка.

Нам би взагалі всі системи звань тупо знищити: «народних», «заслужених», «кандидатів», «почесних академіків»... Бо це і так вже абсолютно дохлий рудимент совка: функцій жодних, але провокує розкладення і смердить сильно.