Чотири причини Путінського ядерного шантажу

Володимир Путін провів засідання постійної наради Ради Безпеки РФ щодо ядерного стримування, на якій повідомив про зміну ядерної доктрини РФ. Примітно, що ще в червні питання можливості ядерної зброї піднімалося на Петербурзькому економічному форумі і тоді президент Росії заявив про відсутність відповідного рівня загроз. Проте, вже у вересні, з огляду на опубліковану інформацію, Кремль істотно знижує поріг допустимості використання ядерної зброї. Логічно поставити запитання про причини такого рішення та вибору часу для відповідних заяв.

Зовнішній антураж рішення

Привертає увагу зовнішній антураж даного рішення. Документи такого порядку, як правило, розробляються без зайвого висвітлення в пресі та стають відомими пресі лише публікації «відкритої» їхньої частини.

В даному випадку ми маємо справу з піар-супроводом рішення ще до появи тексту доктрини. Причому у вигляді повної стенограми виступу Путіна на сайті Кремля. Яка містить низку політичних тез, але максимально позбавлена ​​конкретики щодо механізмів використання ядерної зброї. Простіше кажучи, Путін сказав, що може завдати удару, але ні словом не обмовився про його можливі масштаби в кожному з озвучених ним сценаріїв.

Що, природно, залишає місце для польоту фантазії в одержувачів інформації.

Друга складова – час ухвалення рішення та відповідних заяв. Тут сходяться в одне відразу кілька процесів.

1. Атака ЗСУ на Курську область стала неприємним сюрпризом для Кремля та інформаційним приводом, який змусив навіть низку підконтрольних ресурсів публічно засумніватись у результативності «СВО». Спроба видавити українські сили поки що не принесла результату.
2. У той же час Росія, незважаючи на значний (порівняно з січнем-червнем) просуванням у Донецькій області, не змогла захопити жодного великого міста. Тобто картини перемоги на фронті для нейтралізації негативу від Курської проблеми забезпечити не вдалося.
3. За останні місяці ЗСУ суттєво наростили інтенсивність ударів по тилових районах Росії та змогли вразити кілька вкрай важливих (і найголовніше — помітних обивателю) цілей. Йдеться про нафтобази, склади озброєння.
4. Почався процес передачі Україні авіації, а останні тижні точаться дискусії щодо доцільності дозволу Україні використовувати далекобійну західну зброю для ударів по тилових районах Росії.
5. Активізувалися дискусії про формати та можливості завершення війни в Україні. Причому з досить широким розкидом тез, зокрема, з боку керівництва країн ЄС. Досить згадати заяви Чеського президента. Дискусії у кандидатів у президенти США. І, звичайно, чергове пожвавлення КНР та Бразилії з пропозицією свого алгоритму завершення війни. На цьому тлі президент Зеленський зовнішньополітичне турне, де метою є не участь у Генасамблеї ООН, а зустріч із низкою європейських та американських політиків для обговорення свого бачення виходу з війни.
6. І, нарешті, активна політика КНР щодо посилення своєї присутності в регіонах, які у Кремлі звикли вважати зоною свого впливу.

Зважаючи на сказане вище, публічна комунікація Путіним теми можливого використання ядерної зброї є, скоріше, інформаційною операцією або, якщо хочете «ядерним шантажем» низки держав.

У кожній інформаційній операції є свої цільові групи, цілі та завдання. У даному випадку можна умовно визначити чотири ключові блоки посилів Путіна.

Реальності сучасної Росії

Контроль за Україною частини Курської області та регулярні атаки на тилові об'єкти в Росії ставлять під сумнів успішність проведення не лише так званої «СВО», а й здатності військового керівництва забезпечити захист власної території. А це вже стає внутрішньополітичною проблемою особисто для Путіна. З одного боку, є факт атаки на територію РФ, який залишився, фактично, без відповіді. З іншого, і це похідна від попередньої тези є необхідність посилення ВС. Що пов'язано з темою мобілізації, яка не на жарт лякає «пересічного росіянина». Однією з відповідей було нещодавнє рішення про збільшення чисельності армії. Другу складову інформаційної операції спостерігаємо зараз. Путін заявляє про зниження порога допустимості ядерного удару, де, серед іншого, згадує не лише можливе використання західної зброї ЗСУ, а й навіть атаки безпілотниками. Теоретично, це може на якийсь час «заспокоїти» громадян РФ. Мовляв, раніше не було нормативних документів, які б дозволили відповісти.

Дальнобійна зброя України

Питання використання ракет та авіамомб західного виробництва для ударів по російській території сьогодні вже не є питанням гарантованої безпеки тилових областей РФ. Україна демонструє, що може вражати важливі об'єкти зброєю власного виробництва. Але такий дозвіл (якщо він буде) з одного боку різко посилює можливості ЗСУ, з іншого носить політичний характер, знімаючи «ментальні обмеження» на постачання в Україну більшої кількості сучасних та потужних образів озброєнь. Але з 2022 року вже минуло понад два роки і для низки політиків країн НАТО питання стоїть не у вигляді «забезпечить такий дозвіл військовий успіх України», а у вигляді «наскільки це може затягнути війну».

Відповідно, заяви Путіна, тут дам цитату, «агресію проти Росії з боку будь-якої неядерної держави, але за участю або за підтримки ядерної держави пропонується розглядати як їхній спільний напад на Російську Федерацію», спрямовані саме на політиків США, Франції, Великобританії. Путін не так загрожує їм війною, як використанням «ядерної палиці» у разі негативного ходу того, що в РФ називають «СВО».

Подібний шантаж навряд чи швидко змінить обсяги допомоги, яку надає Україна, але цілком може стати додатковим аргументом для політиків, які виступають проти перенесення війни на російську територію.

Сигнал і на Захід, і на Схід

Зниження порога допустимості застосування ядерної зброї є також політичним сигналом, спрямованим на збереження статусу «супердержави», як це собі уявляють Путін та його оточення.

Сьогодні РФ не може забезпечити утримання своєї зони впливу, у тому числі на території колишнього СРСР. Значна частина держав регіону (а також балканських держав, країн Африки) перебувають у пошуку нових партнерів, серед яких, крім європейських держав є Туреччина, КНР. Створена РФ ОДКБ мало виконує роль військового блоку. На цьому фоні заяву про можливе застосування ядерної зброї направлено як країнам Заходу, так і Сходу. Знову наведу дві цитати Путіна:

• «Ми бачимо, що сучасна військово-політична обстановка динамічно змінюється, і ми повинні це враховувати. У тому числі виникнення нових джерел військових загроз та ризиків для Росії та наших союзників»
• «у проекті Основ розширено категорію держав та військових союзів, щодо яких проводиться ядерне стримування»

Таким чином Путін намагається натякнути, що готовий захищати зону російського впливу, в тому числі використовуючи елементи загрози ядерною зброєю. І окремий пункт щодо Білорусі є «розшифровкою» чи «демонстрацією» намірів. Причому, з огляду на активну гру КНР на білоруському напрямку починаючи з червня місяця, адресат послання (як мінімум білоруської його частини) знаходиться, швидше, у Пекіні, ніж у Вашингтоні.

Запрошення до розмови

Підсумовуючи, можна стверджувати, що Путін знову намагається використати ядерний шантаж для початку переговорів із ключовими геополітичними гравцями. Йдеться не про завершення війни в Україні, а про переформатування світової системи із збереженням за Росією якогось «виняткового» статусу. І ядерна зброя – чи не останній аргумент Путіна. Адже економічно РФ давно не супердержава, у воєнному відношенні вже не зовсім, та й політично, враховуючи поступовий розвал російської зони впливу, також.

Для Путіна важливими є саме переговори про глобальні питання. У такому разі війна в Україні є лише «елементом» глобальних домовленостей і в Кремлі розраховують на можливість обміну поступками за периферійними (для РФ) напрямками обміняти на поступки наших партнерів з українського кейсу.