Передача F-16 для України. Що треба розуміти

Заява від Повітряних Сил про те, що цих літаків не буде ані осінню, ані взимку, тому вони не зможуть захистити нашу країну – хоч і прозвучала розпачливо, але насправді нового смислового навантаження не несла.

Хоча б тому, що ці слова аж ніяк не суперечать раніше озвученому від глави МЗС Кулеби про те, що ці винищувачі очікуються весною 2024 року.

Щоб прискорити процес передачі F-16 для України, західні партнери й так зібрали якомога можливий ресурс. І тут мова не тільки про те, що для «авіаційної коаліції» залучено ресурси 11 держав.

Мова також і про те, що для навчання наших льотчиків в Румунії на ці винищувачі буде залучена навіть американська ПВК Draken International, щось типу приватної льотної школи із «демілітаризованими» винищувачами 4-го покоління, котра наче як має все таки отримати якусь кількість законтрактованих F-16 в Нідерландів.

Більше ніж вже передбачено, прискорити процес по F-16 для України не вийде уже через об’єктивні обмеження.

Наших пілотів потрібно не тільки навчити літати, але й навчити воювати на цих винищувачах також. Бо між F-16 та МіГ-29 є не тільки технологічні, але й доктринальні відмінності у застосуванні

Якщо на радянському винищувачі пілот має мінімальну ситуаційну обізнаність (як за західними стандартами), і має покладатись більше на вказівки від наземних служб, то у випадку із західними винищувачами якраз навпаки – технологічна досконалість бортової апаратури заодно покладає пілота ще більшу відповідальність за самостійні дії, особливо в динамічній ситуації повітряного бою.

Навіть підготовка наших техніків на F-16 явно матиме свою специфіку.

Вважається «золотим стандартом», коли боєготовими є 60-70% від наявного флоту літаків, і такий стандарт тримається навіть у США, навіть у Польщі та навіть в Іраку. А тепер давайте уявімо, що нам доведеться підіймати рівень цього «золотого стандарту» до 100%, бо в нас не буде розкоші тримати хоч якусь частину F-16 на землі, чекаючи «прильотів» по тому від російських ракет.

Чому ж на західні ЗРК наші воїни перевчились значно швидше графіка, а по F-16 треба зачекати – бо технологічний нюанс полягає в тому, що західні системи ППО мають значно кращу ергономіку та ефективність апаратури, котра якраз спрощує роботу для своєї обслуги.

Особливо, якщо ця обслуга до цього працювала на ЗРК радянського зразка, де панелі приладів мають просто монструозну кількість різних датчиків.

В свою чергу, F-16 як інструмент у використанні передбачається об’єктивно складнішим, аніж той же МіГ-29, а тут ще й виникає додаткова проблема з тим, що треба відбирати та відряджати на навчання найбільш досвідчений льотний склад.

F-16 самі по собі не є ані інструментом ППО, ані засобом підтримки наступальних зусиль ЗСУ, ані навіть інструментом розблокування судноплавства у Чорному морі.

Все визначає насправді номенклатура наявного керованого озброєння до цих літаків, а з цим є свої нюанси.

Основною ракетою «повітря-повітря» для F-16 під задачі протиповітряної оборони є AIM-120, що також відстрілюється із ЗРК NASAMS.

Перевага F-16 в тому, що він ті ж AIM-120 може відстрілювати на значно більші дистанції, аніж NASAMS: з літака такі ракети можуть бити на дистанцію від 70 до 180 км, залежно від модифікації, із ЗРК – лише на 20-40 км, залежно від модифікації. Ну і також – що F-16 є в рази мобільнішою платформою для відстрілу AIM-120, особливо в динамічних умовах ракетних обстрілів РФ, аніж той же NASAMS.

Але проблема в тому, що F-16 як інструмент протиповітряної оборони можуть дати гарантовану ефективність хіба що при перехопленні дозвукових російських крилатих ракет типів Х-101/Х-555 та «Калибр», і можливо – «Шахедів».

Щоб відігнати рашистські тактичні літаки, що регулярно скидають на прикордонні та прифронтові населені пункти крилаті авіабомби з модулями УМПК на дистанцію до 70 км, явно доведеться провести уже складну кампанію повітряних боїв, тобто одразу результату точно не буде.

Ну і наскільки можемо зрозуміти, на F-16 доктринально не передбачена можливість збивати високошвидкісні ракети рашистів типів «Кинжал», «Искандер» та Х-22.

Не кажучи вже про ракети до С-300 та керовані ракети до систем «Торнадо-С», якими тепер окупанти б’ють не тільки по прифронтовим районами, але по прикордонним територіям Сумщини також.

Що по можливостям F-16 бити по наземним цілям, то тут є такі опції.

Перша – до цих літаків у нас будуть лише й так наявні керовані авіабомби JDAM-ER та протирадіолокаційні ракети AGM-88 HARM. Різниця буде в тому, що для F-16 це є штатне озброєння, тому ефективність застосування буде явно кращою, аніж імпровізований варіант із адаптацією МіГ-29.

Щоб мати більшу глибину ураження, як у форматі СУ-24М із Storm Shadow, то тоді до F-16 треба додаткова номенклатура керованого озброєння – «ракето-бомби» AGM-154 на дальність до 110 км, ракети SLAM-ER на дальність до 300 км або ж AGM-158 на дальність понад 300 км.

Але наскільки можемо зрозуміти, поки що всі запити по ракетам до США замкнуті на ATACMS. При тому, що можливість вішати під F-16 ракети Storm Shadow/SCALP-EG доктринально не передбачена також.

По можливому використанню F-16 для боротьби проти ЧФ РФ ситуація аналогічна. До них треба авіаційна версія протикорабельних ракет Harpoon, бо у нас зараз є лише версія цієї ПКР для відстрілу з берегових установок. Але публічного запиту і по цим ракетам поки теж нема.

А сам по собі сучасний літак без ракет не вирішує нічого. І тут краще не повторювати досвід Вірменії, котра напередодні війни за Карабах в 2020 році купила чотири нові Су-30, але не встигла купити ракет до них, тому ці винищувачі виявились безрезультатні.

Втім, незалежно від того, коли в підсумку будуть передані F-16 та з якою номенклатурою озброєння, ці літаки все рівно нам вкрай потрібні для обороноздатності.

Хоча б тому, що можуть прослужити ще орієнтовно +10 років після моменту передачі. В той час як ресурс літаків радянського зразка тане настільки швидко, що ми й уявити не можемо.