Україна потерпає від нестачі зброї і боєприпасів. Де ж домомога від Заходу?

11 квітня, виступаючи на слуханнях у Комітеті зі збройних сил Сенату США, генерал Крістофер Каволі, Головнокомандувач Європейського командування США та Верховний Головнокомандувач Об'єднаних сил НАТО в Європі, наголосив, що надання необхідної допомоги, в першу чергу артилерійських боєприпасів та пускових установок і ракет ППО, є запорукою перемоги України у війні. За його словами, вона дедалі більше набуває ознак змагання між ВПК противників.

На жаль, незважаючи на політичну підтримку Заходу, який має незрівнянно більший за Росію економічний потенціал, Україна потерпає від нестачі зброї і боєприпасів, у т.ч. життєво необхідних артилерійських, а також пускових установок і ракет ППО.

За словами генерала, російські війська наразі випускають в 5 раз більше артилерійських снарядів, порівняно з українськими, і ця диспропорція у найближчі тижні може збільшитися до «10 до 1».

Про проблеми, які виникають з огляду на брак ППО, говориться практично кожен день. Вони стають очевидними після кожної ракетно-дронової атаки на територію держави та позначаються на полі бою. Якщо сюди додати брак українського авіакомпоненту, оскільки про передачу літаків F-16 ми на третьому році війни все ще говоримо у майбутньому часі – різниця у військових потенціалах між Росією і Україною є занадто суттєвою.

Це дивно усвідомлювати, оскільки промислові потенціали Заходу та Росії з її союзниками, як і їхні військові бюджети, неспівмірні. За оцінками МО Естонії, наведеними у Військовій стратегії перемоги України і поразки Росії, загальний ВВП групи Рамштайн складав 47 трильйонів євро за 2023 рік, при загальній сумі військової допомоги Україні близько 95 мільярдів євро – 0,2% від цієї цифри, а сукупний оборонний бюджет коаліції Рамштайн у 2023 році більш ніж у 13 разів перевищував російський: 1,24 трлн євро проти 0,09 трлн євро.

Наразі у питаннях постачання озброєнь Україна продовжує суттєво залежати від США. Європейське виробництво поки що не відповідає рівню потреб, попри його поступове зростання та інвестиції на його прискорення. Навіть безпрецедентні жертви деяких європейських країн, які віддали всю або майже всю наявну у них зброю у певних категоріях, не здатні радикально змінити ситуацію.

Незважаючи на багатомісячну затримку, є сподівання, що масштабний пакет військової допомоги Україні, який зараз розглядається Палатою представників США, буде все ж таки проголосований. Це позитивно позначиться на динаміці військових дій. Однак стосовно продовження такої підтримки у майбутньому жодних гарантій немає. В першу чергу з огляду на позицію Дональда Трампа, який теоретично може прийти до влади за результатами листопадових президентських виборів в США. Враховуючи його заяви щодо завершення війни та співпрацю із союзниками, це може поставити під загрозу не лише допомогу Україні, а й підтримку європейських держав-членів Альянсу у разі нападу Росії.

З огляду на це, останнім часом як в ЄС, так і в НАТО активно працюють над компенсацією багаторічного недофінансування європейських збройних сил та європейського ВПК, який в результаті виявився непридатним не лише для адекватної військової підтримки України, а й для можливого протистояння імовірному противнику НАТО – Росії – без допомоги Вашингтону.

5 березня Єврокомісією була представлена Європейська стратегія оборонної промисловості, яка передбачає створення загальноєвропейського оборонного ринку в рамках Європейської оборонної інвестиційної програми (EDIP).

Її метою є добитися більшої автономії ЄС у виробленні зброї, зокрема до 2030 року довести оборонні закупівлі в рамках Євросоюзу до принаймні 50%, а до 2035 – до 60%. Безумовно, бенефіціаром розвитку європейського ВПК стане й Україна. Важливо, що Стратегія передбачає також співпрацю європейського ВПК з українським.

Поки що для реалізації Стратегії передбачено 1,5 млрд. євро на період 2025-2027 рр., до схвалення нового 7-річного Бюджету ЄС. Однак в ЄС це вважається недостатнім. На думку Єврокомісара з питань внутрішнього ринку Тьєррі Бретон, на ці цілі необхідно буде виділити, в кінцевому рахунку, до 100 млрд. євро.

З метою надання фінансової і військової підтримки Україні в ЄС створено дві масштабні програми – в рамках Європейського фонду миру обсягом 5 млрд. євро на 2024 р. і Ukraine Facility, на яку виділено 50 мільярдів євро на 2024-2027 рр.

У Раді ЄС на рівні послів зараз обговорюється підготовлений Єврокомісією рамковий документ щодо політики Євросоюзу з надання допомоги Україні у сфері безпеки. Він об’єднує і дещо розширює всі існуючі зобов’язання, як в рамках безпекових угод з Україною, так і програм ЄС, створених для військової підтримки держави та для розвитку співпраці у сфері ВПК. Однак хоча документ передбачає можливість збільшення фінансування в межах існуючих інструментів, принципово нових елементів і зобов’язань він не містить. Документ передбачає оновлення безпекової політики ЄС щодо України не пізніше 10 років з дня свого схвалення.

Під час останнього засідання Північно-Атлантичної Ради НАТО на рівні міністрів закордонних справ Генеральний секретар Єнс Столтенберг висунув пропозицію про створення спеціального фонду у 100 млрд дол. США для посилення прогнозованості військової підтримки України протягом 5 років. Очевидно, що ці кошти також мають спрацювати на розвиток європейського ВПК, оскільки проблема прогнозованості підтримки України виникла у зв’язку із стурбованостями стосовно надійності США у цьому питанні.

Незважаючи на масштабність цифр пропонованої партнерами допомоги в рамках ЄС і НАТО, коли мова доходить до реалій, виникає доволі багато запитань, які дещо понижують рівень очікувань. Наприклад, чи входить до цих сум допомога, яка надається по двосторонніх каналах, чи буде вона відшкодовуватися через згадані програми, і під чиєю егідою має бути сформований фонд військової підтримки України – НАТО, ЄС, чи групи Рамштайн, яка зараз координується США, однак, можливо стане координуватися НАТО в майбутньому. Все це актуалізує питання визначення сфер компетенції ЄС і НАТО у безпековій сфері та форм їхньої співпраці.

Про це вказували окремі делегації під час останнього міністерського засідання НАТО. Про це заявив і новообраний Президент Фінляндії Александер Стубб, виступаючи 10 квітня у Брюсселі. За його словами, необхідно чітко розмежувати відповідальність між ЄС і НАТО в питаннях оборони, з промисловою політикою та фондами, з одного боку, і військовим плануванням і протидією загрозам, з іншого. На його думку, НАТО має визначити пріоритети, а ЄС має відігравати важливу роль у розвитку відповідних можливостей, використовуючи фінансування, технології, промислову політику та інші свої інструменти.

Серед «інших інструментів» у ЄС, безперечно, є й такі важелі, як фінансова підтримка держав-членів у сферах, далеких від оборони і безпеки. Однак власне вони й спрацьовують на користь досягнення консенсусу у критично важливих оборонно-безпекових питаннях.

Тому ЄС, а не НАТО, став лідером європейської військової допомоги Україні, зокрема в питаннях постачання боєприпасів, у той час як НАТО, заблоковане Угорщиною, зосередилося на нелетальній і гуманітарній підтримці. І у випадках, коли ми чуємо про роль Альянсу у забезпеченні перемоги України, мова, як правило, йде про роль окремих держав-членів.

З огляду на ситуацію у Вашингтоні, в ЄС актуалізувалося й питання створення європейських збройних сил. Слід зазначити, що ця ідея не є новою. Протягом десятиліть вона час від часу просувалася Францією і підтримувалася деякими іншими європейськими столицями. Однак бажання уникнути дублювання з НАТО, фінансового і ресурсного, стримували її розвиток. Поки що практичних рішень, які б радикально змінили існуючі реалії, не прийнято. Однак в майбутньому, у разі продовження загрози зі сходу і невпевненості у Заході, тобто у Вашингтоні, до неї можуть повернутися більш предметно.

Проблема консенсусу при прийнятті ключових рішень в НАТО і ЄС, як і бажання залучити потенціал партнерів, які не входять до цих структур, стимулює держави-члени до активнішої двосторонньої співпраці з Україною та до створення нових чи реінкарнації старих багатосторонніх механізмів, які могли б стати в нагоді на випадок необхідності відсічі ворогу.

У цьому контексті варто відзначити французькі пропозиції стосовно можливості надсилання військових держав-членів НАТО/ЄС в Україну, щодо яких до цього часу точаться дискусії, а також нещодавню ідею, викладену у статті міністрів закордонних справі Великої Британії і Франції Девіда Кемерона та Стефана Сежурне у The Telegraph від 7 квітня, щодо необхідності посиленої безпекової співпраці між Францію і Британією з огляду на зростаючу відповідальність цих двох ядерних європейських держав за оборону і безпеку Європи в умовах виникнення певного вакууму сили США на континенті. Це певним чином символізує «оновлену Антанту», 120-ту річницю з дня створення якої нещодавно було відзначено.

У статті зазначається, що Британія та Франція пишаються підтримкою, яку вони надали Україні, починаючи від безпрецедентних санкцій і закінчуючи скоординованими поставками перших ракетних систем великої дальності «Скальп» і «Шторм Шедоу».

У той час, як Париж і Лондон роблять акцент на своє ідейне лідерство в Європі у безпековій сфері, Берлін акцентує на своїй найбільшій після США фінансовій допомозі Україні, у т.ч. у військовій сфері. Німеччина також лобіює створення нового інвестиційного фонду для підтримки інвестицій приватного бізнесу в Україну на післявоєнну реконструкцію. Фонд є одним із 15 пріоритетів, схвалених урядом для заохочення приватних інвестицій у післявоєнне відновлення України в рамках підготовки до міжнародної донорської конференції, яка відбудеться в Берліні 11-12 червня 2024 року.