Забулося, що війна? Чому у Києві так багато російської мови?

І от що неприємно дивує: за моїми спостереженнями в Києві й досі переважає російська мова в міжособистісному спілкуванні.

Сьогодні каталася на велосипеді в парку, й от їдеш, їдеш – і на кожній лавці лунає російська. Молодь, пенсіонери, мами з дітьми, пари... Російська, російська, російська. Коли чуєш українську – аж голову повертаєш, цікаво, хто говорить.

Забулося, що війна? Забулося, що таке росіяни й мова ворога? Що має статися, щоб стало соромно говорити російською? Кому потрібне це чтокання та акання, за яке кияни так тримаються?

У сина в школі майже всі діти говорять ро-сій-ською. Це переважно місцеві, не з Харкова чи Донецька. Наші, київські. Чиї батьки не спромоглися перейти на українську й дітей навчити. Сумно це все.

І, мабуть, не всі зі мною погодяться: бачу, що війна мало вплинула на рішення непублічних людей перейти на українську. Спочатку, на початку вторгнення, про мову говорили, пишалися тим, що відмовляються від російської.... А зараз.... Прогуляйтеся звичайним столичним парком – багато української???

Я не хочу сіяти зраду, проте мої спостереження невтішні. Я скрізь у Києві переважно чую російську. Я на це завжди звертала й звертаю увагу.