Полюбила ухилянта чи Кого обирають жінки

Нещодавно написала пост про чоловіків, які тікають за кордон – це викликало бурхливе обговорення. Особливо активними були ті, хто жодного разу не тримав зброї у руках: такі чоловіки прямо з ненавистю відгукувалися про жінок, які, за їхніми словами, повинні кидати дітей та самим йти служити.

І в мене виникла думка: як почуває себе жінка із чоловіком-втікачем? Чи можна почуватися в безпеці із тим, хто тікає? Чи, можливо, цей героїзм не має значення, головне, що чоловік поруч? І, може, нічого страшного, що він втік, щоб не захищати рідну землю?

От, наприклад, знайомиться жінка із чоловіком. І рано чи пізно він зізнається: не служу, бо купив довідку тощо. І в мене питання: чи можна закохатися в такого чоловіка? Чим пишатися: його слабкістю, боягузтвом чи любов'ю до корупції?

Інша справа чоловіки, які продовжують жити в Україні, займатися своєю справою та розуміти, що, ймовірно, і до них дійде черга. Але вони готові. І не тікають.

Мій колишній чоловік пішов у ЗСУ. Попри наші недорозуміння, поважаю його вибір. І розповідаю сину, що так і має бути. Що ж казати дитині, коли твій чоловік втікач?

Війна ставить дуже багато питань. І засуджувати тих, хто тікає, також невдячна справа. Бо... Зрештою це їх вибір. І їхнє життя. Але скажу за себе: ніколи б не вийшла заміж за втікача.