Контрнаступ та переговори. До чого нам готуватися

Є одна думка щодо картини війни, яку варто розглянути для дискусії.

Війну зараз визначають дві головні опції – літній контрнаступ зараз і можливі осінні переговори з Росією у майбутньому. Це з поправкою, якщо в Росії не скоїться ще раз щось подібне на пригожинський заколот.

Про переговори ніхто зараз публічно не говорить, але багато хто розуміє, що Захід таємно проектує їх в залежності від ходу контрнаступу. Після каховської трагедії тема мирних перемовин (особливо активною була Індонезія в її просуванні) знову була відсунута на третій план.

Також зрозуміло, що Захід має значний важель впливу на хід наших дій – дозоване постачання озброєння. Затримку у наданні далекобійних ракет та західної авіації, наприклад, можна сприйняти як спосіб впливу на війну, бажання керувати її результатом.

Залужний 30 червня так і говорить в інтерв'ю The Washington Post: «Без повного постачання ці плани взагалі неможливі... Кожен день, кожен метр дається кров'ю». І Залужний розуміє, що тиск рано чи пізно призведе до недостаючих компонентів – авіації та «багацько» дальнобійних ракет.

Проблема у тому, що із самого початку контрнаступу він був в стратегії Заходу ув'язаний із перспективою переговорів наприкінці 2023 року.

Якщо вважати припущення про те, що ЗСУ повинно було міцним кулаком стрімко і швидко визволити Херсонську, Запорізьку області та частину Донбасу доречним, то при здійсненні цих планів українська армія мала б видихнутись перед вступом у Крим, Донецьк та Луганськ, оголосити про паузу.

Заходом продовжують розглядатися ці три окуповані зони як критичні подразники Кремля та суттєвий безпековий, можливо і ядерний, виклик.

В такому разі це б відкривало ідеальне вікно сприятливих можливостей для грунтовної інформаційної обробки світової та українськї громадськості щодо вже безапеляційного початку переговорів.

Пішла б конкуренція різних концепцій перемовин, проектування майданчиків для компромісу та штовхання більш серйозніших ініціатив, ніж перші пробні шари – мирні плани Китаю, Індонезії, африканських країн чи Ватикану.

Так-от. Замість сформованої та розігрітої інформаційними ресурсами великої офензиви Генштаб ЗСУ здійснює малий контрнаступ дрібними кроками, не вводячи основні сили, знищуючи логістичні ланцюги противника, виснажуючи росіян.

В принципі, це загальновідомо, що Україна не задіяла для контрнаступу і чверті запасів техніки. Салліван так і каже вчора: українське командування не задіяло всю бойову міць. До цього, наприкінці червня, генерал Сирський вказував також: основні сили Україна ще не задіяла в боях.

Захід тиснути у питанні пришвидшення особливо не може, бо у відповідь українці резонно апелюють до відсутності підтримки західної авіації, масштабного мінування території бойових дій, серйозної оборони, вибудованої Росією. В пріоритеті ЗСУ – максимальне збереження життів особового складу.

Залізні аргументи, яким важко опонувати. Щоправда, на Заході були спроби деякі з них відбити. Пам'ятаєте, у свій час поширювалась думка Марка Міллі про те, що для успішного контрнаступу Україні потрібні не літаки F-16, а обладнання для розмінування.

Нинішні дії ЗСУ на Півдні та Донбасі абсолютно виправдані з військової точки зору, враховуючи поведінку ворога, однак в ній є один прихований політичний мотив.

Українські Збройні Сили спеціально не поспішають, тягнуть час, дозовано використовують ресурси, роблячи акцент на точних та ефективних ударах по об'єктах ворога на окупованій території.

Маю припущення, що діючи неспішно, повільно та акуратно, Україна автоматично розтягує час для посилення своєї позиції в майбутній дипломатичній битві за переговори, яка за нашим задумом могла б бути поєднана із Глобальним самітом миру.

Малокілометрове просування ЗСУ віддаляє перспективу того, що Захід швидко запустить проектований ним трек перемовин, коли ЗСУ очікувано підійдуть знесиленими до Криму та обласних центрів Донбасу.

За цей час завданням України може бути наступне – продовжувати максимально отримувати західне озброєння, посилити протиповітряну та протиракетну оборону на фронті, максимально накопичити сили для великого, потужного і стрімкого удару, який дозволить сразу же зайти або в Крим, або у Східний Донбас, щоб союзники не змогли отямитись і були поставлені перед фактом, що вже відбувся.

Коли українські бійці будуть вже в Донецьку-Луганську, чи в Криму – немає сенсу реалізовувати перемовний трек, адже це буде сприйматись як боягузтво.