Простий квест для всіх, хто вірить у демократизацію Росії

Рекомендувати українському читачеві литовського політика Андрюса Кубілюса навряд чи треба. Або досить лише кількох слів - колишній прем'єр-міністр (двічі), депутат Європарламенту, колишній член парламентської групи співпраці з Україною, колишній радник президента Петра Порошенка і, поза сумнівом, щирий друг України.

На початку січня цього року Андрюс Кубілюс оприлюднив статтю «Наші «російські» психологічні комплекси» (Our «russian» psychological complexes), в якій заявив про можливість демократичного майбутнього Росії.

Був одним з промоторів недавньої координаційної зустрічі російської опозиції в Берліні, за підсумками якої 30 квітня було ухвалено Берлінську декларацію, в якій підкреслено злочинний характер війни проти України, провину за яку покладено на знов-таки злочинний режим Путіна.

Андрюс Кубілюс часто виступає на сторінках українських ЗМІ. Щойно прослухав розмову з ним на одному з каналів радіо, а ось кілька фраз із його порівняно недавнього інтерв'ю, де йдеться, власне, про те саме:

«Після Єльцина прийшов Путін, і це в підсумку стало трагедією Росії. Але в світовій історії чимало схожих прикладів, коли молода демократія, ось така, як єльцинська, падає, не витримуючи ностальгії й тяжіння до імперії. Однак, ми на Заході думаємо, що демократія в Росії можлива».

Не знаю, як людина при здоровому глузді може говорити про єльцинську демократію. Не знаю, як можна не розуміти, що будь-який Єльцин у Росії неодмінно закінчується Путіним.

Контрольне питання для Андрюса Кубілюса і всіх, хто вірить у можливість демократії в Росії: назвіть п'ять років поспіль з історії Росії (Московії, СРСР), коли там була демократія.

Ну, нехай не п'ять, а три. Ну, бодай один.

І зрозумійте: сьогоднішня віра в можливість демократії в Росії потім обернеться мільйонними жертвами, серед яких можуть опинитися і ваші діти й онуки.

Дорога до пекла вимощена добрими намірами.