10 років війни. Українці вже здолали великий шлях

Дивлюсь стаття Залужного все ж привела до смутку цівільне населення. Що взагалі непогано, якби ще не повилізали всіякі експерти зі своїми розʼясненнями, доповненнями і коментарями, то взагалі б було чудово.

Ця стаття є чудовим маркером, на відчуття, які пройшло цивільне населення в цій війні.

Тобто з стадії «Як вибратись з Київа», «Жах в Бучі та інших містах», «Спочатку приліт ракети, і потім тільки сигнал тривоги» ми дійшли до «нічого собі, не так просто вибивати російську армію з укріплених позицій без авіації, з затягнутими строками по поставці зброї та з дефіцитом сучастних новітніх технологій».

Військові мають іншу реакцію. Бо коли ти два роки на війні, то для тебе є тільки війна і ти можеш тільки сказати що главком правий, і далі йти робити свою справу. Бо сам знаєш як далеко до перемоги і не маєшь ілюзій.

З 2014 по 2022 рік українці перейшли від стадії «ми мирна нація, ну як це стріляти в живих людей?» до боєздатної армії та волонтерських фондів які можуть купляти «Байрактари», з 2022 року по кінець 2023 ми пройшли від стадії «Не знаємо що буде завтра, вижити б сьогодні» до «хм, а виходить розвалити російську армію вщент більш складніша задача ніж ми вважали».

Місце сидіння вирішує погляд візіонера. Той факт що цивільне населення України оговорює це в своїх неокупованих містах, з філіжанкою кави перед тим як їхати на роботу честне інтервʼю главкома – це шлях в 10 років війни, і це вже гарний, неочікуваний для Росії та світу результат. Але перед тим як писати «все пропало» – згадайте з чого ми починали і чого коштував ваш сьогоднішній кругозір.