Колонка Залужного для The Economist – холодний душ для українців

Не стаття у Time, а інтерв’ю Залужного для The Economist стала для українців холодним душем. Ейфорія минулорічної осені, прогнози на швидкий і красивий наступ, вихід до кордонів 1991-го року – все, чим жила Україна з 24 лютого 2022 року виявилося казкою для рожевих поні. Позиційна війна у нас, яка вигідна ворогу. Важко це усвідомити? Не те слово! Але необхідно, і вихід також треба знайти – тут без варіантів. І це перше, що можна визнати за позитив у ситуації, що склалася.

Тепер українцям треба скласти новий план Перемоги і повірити в нього. А загалом, чим важче Перемога дається, тим надійнішими є її наслідки. Це позитив №2.

Головнокомандувач визнав, що помилявся, розраховуючи при дефіциті зброї на перемелювання ворожої армії, як на вирішальний фактор. Росія ніколи не рахувалася з людськими втратами і не рахується зараз. Однак, Залужний визнав таке публічно і це – теж позитив, перспектива ефективних змін.

Визнано також і те, що стратегія західної допомоги – невеличкими партіями і після довгих розмов – провалилася. Чи зрозуміли це на Заході? Упевненості в тому нема, але, принаймні, можна сподіватись.

Війна між Ізраїлем і терористичним ХАМАСом продемонструвала цій публіці надважливу річ. Звісно, мотивована, потужна і технологічна Армія оборони Ізраїлю, яка лише резервістів призвала 300 тисяч, задавить в Газі ті кілька десятків тисяч терористів, у яких немає ні авіації, флоту, ні важкого озброєння. Але ж якою ціною це дається майбутньому переможцю при такій нерівності сил! А тепер згадаємо всі ці «розмови влітку», що контрнаступ в українців (без авіації, флоту, чисельної переваги) якийсь нешвидкий виходить, а взагалі «їм поставляється все, що треба». От нехай хтось зараз дозволить собі подібне патякати… Про таке боляче й згадувати, але нині – це теж позитив!

Провалився і розрахунок на «санкції». В глобалізованій економіці, де всі мають свій інтерес, створити критичні проблеми комусь одному, не зачіпаючи інших, – геть не реально. Одинадцять пакетів антиросійських санкцій (дванадцятий готується – зі страшнючими обмеженнями – хай Бог простить (!) – на «торгівлю алмазами»), а ворог світу не лише не згортає виробництво зброї, а розширює його, перейшов уже (!) на воєнні рейки. Знову таки, наша надія в тому, що на Заході, нарешті, це помітили і визнають: одна з вимог республіканців до адміністрації Байдена – пояснити, чому проти Росії досі не введено повне ембарго на продаж нафти і газу. Це лише початок? Сподіваємось.

Україні треба терміново змінювати конструкцію влади і принципи управління. Просто зараз. В цьому сенсі навіть скандальну статтю у журналі Time доводиться розглядати, як позитив: брудну кухню вивернуто назовні, наскільки коректно це зроблено з точки зору журналістики – то справа двадцята. А головне – риторичне запитання: Чи реально знову заховати ті заср@ні лахи по шафах і шухлядах? Ні. І тут теж треба користатися ізраїльським досвідом: після кількох років внутрішньополітичної гризні, але перед лицем смертельної загрози – вони створили Уряд національної єдності. У нас практично ті самі обставини і бекграунд, що в Ізраїлю, тож і діяти треба якнайшвидше і так само. І без «виборів», навіть без балачок про них.

До речі, те саме мали б зрозуміти в усьому Демократичному Світі. Єдність потрібна, у всіх війна. У тих же демократів з республікацями у США. І в ЄС – теж. Від розмов про те, що треба щось робити з орбанівською Угорщиною – до кроків переходити.

У 2022-му ми ще не відчували очевидного: ворог розпочав цю війну не для того, щоб її програти. Ми наївно і короткозоро думали: А як же може бути інакше?! Але ця страшна війна – надовго. Навіть на Чорного Лебедя (скажімо, Путін таки подох) не варто надто сподіватися: якщо він і прилетить, то максимум, що зможе – це перевести війну в дещо іншу форму.

Дай Бог, щоб без таких жертв і страждань. Хоч би це…