Чи розуміє Путін, що він програв? Безумовно

Чи розуміє Путін, що він програв? Безумовно. Навіть якщо йому вішають локшину на вуха щодо якихось тактичних перемог – все одно провал зимового наступу, провал осінньо-зимової ракетної кампанії, економічні проблеми, соціальні настрої та міжнародна ситуація є очевидними.

Путін не має шансу на перемогу, бо перемога – це мир, кращий за попередній. Шматок української землі в зубах не робить мир для Росії кращим, ніж станом на січень 2022. Суходільний коридор в Крим не вартий розгромленої кадрової армії, розтрощених державних фінансів, зруйнованої економіки та міжнародної ізоляції, і головне – втрати перспективи бути третім полюсом у триполюсному світі.

Чого тоді прагне Путін? Відповідь очевидна – він прагне української поразки.

Бувають війни, коли одна сторона здобуває перемогу, а інша зазнає поразки. Ми звикли всі війни міряти такою міркою. Але бувають і війни, коли всі сторони зазнають поразки, а переможців нема. Згадайте Першу світову на східному театрі воєнних дій: Німецька, Австро-Угорська та російська імперії – всі три зазнали поразки, переможців не було.

Російська поразка ще не означає української перемоги. Бо війна може завершитися нашою перемогою й російською поразкою. А може завершитися поразкою обох сторін. Для Путіна це не буде перемогою, але буде принаймні внутрішнім виправданням – а росіянам він може оголосити перемогу в будь-який момент незалежно від об'єктивних реалій, і вони (за невеликим виключенням) полегшено зітхнуть: «Все закінчилося, ми перемогли, живемо далі як без ризиків і незручностей, так і без образ і принижень, а ця СВО була лише епізодом, вартим забуття». Путін не має потреби зберігати обличчя.

У Путіна немає жодного способу забезпечити собі перемогу. Але є принаймні чотири шляхи забезпечити українську поразку.

Перший шлях полягає у війні на виснаження. Він вірить, що Захід може втомитися, й українські ресурси закінчаться швидше, ніж російські.

Другий шлях полягає в заморожуванні конфлікту. Він вірить, що Захід та Схід разом можуть примусити Україну сісти за стіл перемовин і підписати заморожування за тим чи іншим сценарієм.

Третій шлях полягає в розколі українського суспільства. Він вірить, що завищені очікування призведуть до громадянського конфлікту між тими, хто за припинення війни, і тими, хто за продовження війни. Відсутність спільної візії перемоги та сильний інформаційний шум дійсно є ризикованими для України.

Четвертий шлях полягає у втраті Україною шансу на післявоєнне відновлення. Цей шлях добре описаний у статті «Виграти війну, програти мир». Інерційний сценарій українського післявоєнного розвитку є поразкою України.

Путін зазнав поразки, але ми ще не перемогли. Його мета – дотягнути нас до поразки. Наша мета – перемога. Перемога – це мир, кращий за попередній: відновлена Україна в ЄС і НАТО та деімперіалізована РФ, яка ніколи більше не має можливості загрожувати Україні.