Портников і Латиніна. Про що мовчать українці у соцмережах

На жаль, все обговорення дискусії Портникова і Латиніної звелося до банального («ми їм показали», «імперці ідіоти» або «а що тут було сказано такого чого я не знав?» і «з росіянами нема сенсу розмовляти»). Простіше кажучи, вся могутня енергія фб-спільноти пішла у свисток.

Про що, з моєї точки зору, варто було б зараз говорити.

1. Питання історії та історичної памʼяті. Ми протистоятимемо машині, яка продукує тисячі текстів, щодо десятка міфів (частина з них обговорювалася у вищеназваному інтервʼю). І тут у нас є дві великі проблеми. Перша – менеджери, які працюватимуть над створенням нашої наративної та контрнаративної машини. У нас є історики, але є глобальний брак менеджерів від історії. Друга проблема – світоглядна. Нам протистоїть державна машина саме менеджерів, які зламали істориків і тепер наша історія має конкурувати з історичною пропагандою. Для того, щоб воювати в таких умовах потрібно побудувати міцну систему, яка воюватиме одночасно на полі історичної правди і ідеологічної напівправди. Чи готові наші чистоплюї до такої війни – питання не риторичне. Обговорення розмови Портникова і Латиніної буде квіточками, як тільки ми спробуємо відійти від примітивної глорифікації певних епізодів і вийдемо за межі нашого глобуса України.

2. Ми досі не створили і не плануємо створювати наукові центри по вивченню Росії. З однієї сторони – це страшно. Університетам не потрібні ці «зайві непотрібні» теми, які можуть вивести їх із зони комфорту. На більш високому рівні необхідності таких центрів також не бачать. Але проблеми не тільки і не стільки у Росії. У нас нема спеціалістів з питань Китаю, США і взагалі, всіх і всього. У нас катастрофічний брак гуманітарної експертизи – від соціології до філології. Чи можна це змінити? Безумовно так. Але це не змінять одинаки. Це змінить тільки система.

3. Ця дискусія підняла ще одну тему – тему інформаційних воєн як таких. У нас всі про це говорять, але у нас нема реальних експертів з науковим апаратом щодо цих тем. Як би це комусь смішно не звучало, але вийти з нашого порочного кола хайпу буде легше, коли буде написано хоча б дві-три наукові роботи про цей самий хайп (у Росії, між іншим, є про це дисертації, правда, примітивні).

Я можу продовжувати цей список, але суть зрозуміла – нам всім дуже приємно обговорити інтервʼю і забути про все це завтра, як тільки нам дадуть іншу «іграшку» у вигляді нового скандалу.