Демократія vs диктатура. Які режими утворились у колишніх радянських республіках

Днями провів невеличкий аналіз демократичних тенденцій серед колишніх радянських республік. І ось хочу поділитися своїми відкриттями.

І так, я не робив нічого надособливого. Просто порахував показники передачі влади і ще декілька параметрів, пов’язаних з цим – середня тривалість перебування при владі першої особи, максимальна тривалість перебування при владі, максимальна тривалість перебування при владі сьогоднішніх очільників держави та наявність прямої передачі влади своїм нащадкам.

Почну з цікавого.

Нові монархії

На мапі колишнього СРСР практично утворилося вже дві монархії. Не у чистому вигляді, звичайно, але з послідовною передачею влади своїм нащадкам. Так би мовити гібридні монархії. Це Азербайджан, де Гейдар Алієв, колишній радянський керівник та працівник КДБ передав свою владу своєму синові Ільхаму Алієву та Туркменістан, де Гурбангули Бердимухамедов передав владу своєму синові Сердару.

За час пострадянського існування була ще одна спроба встановити монархічний режим – в Узбекистані. Після смерті тодішнього президента країни Іслама Карімова, який перебував при владі 25 років (+ ще 2 роки за радянських часів в ролі першого секретаря КПРС Узбекистану) активно просувалася ідея призначити на пост президента його старшу доньку Гюльнару. Але потім при активному втручанні Кремля та супротиві місцевих еліт все переграли, президентом став Мірзійоєв, а Гюльнара відправилась в колонію за корупцію та розтрати державного бюджету. Інших членів сім’ї Карімових «не чіпали» і вони продовжують володіти чималими статками та займати деякі поважні пости. Але від можливості приймати державні рішення фактично відсторонені.

Є ще пара країн, які знаходяться достатньо близько до встановлення монархії.

1. Таджикистан

Емомалі Рахмон, керівник Таджикистану, має аж двох синів та сім доньок. Але старший син Рустам не відрізняється ораторськими здібностями та іншими лідерськими навичками. Навіть його голос ніколи не потрапляє в етери і замість нього лунає озвучка професійних дикторів. Хоча останнім часом він все більше долучається до адміністративної роботи і від посади голови футбольної федерації перейшов до посади спікера верхньої палати Парламенту.

Є ще одна постать – друга донька Озода, яка з 2016 керує адміністрацією президента.

2. Білорусь

Намагання «батька» всюди таскати з собою Колю (молодшого сина) стало вже мемом. Зверніть увагу на невербальний контакт з молодшим сином, та деяку відстороненість старшого і середнього.

Очевидно що остаточно монархія в цих двох країнах може встановитися не лише за умов бажання самого Лукашенка та Рахмона. Але всі умови у вигляді тотального контролю над суспільством, створення культу особистості та зайняття державних посад іншими родичами вже зроблено. Тож залишається чекати на результат. І Лукашенко, і Рахмон вже не молоді люди. Обом по 71.

Дивно виглядає у цьому переліку сучасних монархій Білорусь. Ця країна не мала досвіду власної монархії і є практично єдиною на Європейській частині колишнього СРСР, яка обрала шлях монархізації влади. Але поки Лукашенко-молодший офіційно не став головою держави, то і дивуватися такому політичному атавізму поки зарано.

Тривалість перебування при владі

Мастодонтом політики, тобто людина, яка перебувала при владі найдовше, є президент Таджикистану Емомалі Рахмон. Він править своєю країною (точно своєю) 32 роки. І досі перебуває при владі. Йому 71 рік. До речі, єдина людина, яка нагороджена орденом «Герой Таджикистану» прижиттєво. Іншим не вдалося.

Далі йде Лукашенко, який перебуває при владі вже 30 років. Йому теж 71.

Третє місце закриває кремлівський маніяк. 24 роки при владі. 72 роки вже на світі.

Закриває групу мастодонтів президент Азербайджану Ільхам Алієв. При владі 21 рік. Але він більш молодий – всього 63 роки.

До цього переліку можна було б додати ще чотирьох президентів, але їх час вже сплив. Це:

• Нурсултан Назарбаєв, який був при владі 28 років (+ ще 2 роки на посаді Першого Секретаря ЦК компартії Казахської РСР).
• Іслам Карімов – 25 років при владі (+ ще 2 роки на посаді Першого Секретаря ЦК компартії Узбецької РСР).
• Гурбангули Бердимухамедов – 16 років.
• Аскар Акаєв – 15 років.

Чи існують якісь регіональні особливості, які визначають схильність до демократії?

Країни колишнього СРСР умовно можна поділити на чотири регіони. Це: країни Балтії, Європейський регіон, Кавказ та країни Центральної Азії.

• Країни Балтії – найдемократичніший регіон колишнього СРСР. Всі три країни демонструють високий показник змінності влади. У Литві було п'ятеро президентів та навіть один В.О. президента, + реально проведений імпічмент. У Латвії президентів було аж вісім. В Естонії – п'ять.
• Європейський регіон – дуже різний. Тут і Молдова з Україною, які йдуть нелегким шляхом демократизації, періодично занурюючись у російські наративи, і тут же Білорусь з рф, які встановили на своїх теренах відверто диктаторські режими. В Україні та Молдові змінилося вже по шість президентів. У росії три (а по факту – два), у Білорусі – один (до лукашенко було дві Голови Верховної Ради РБ). Середній термін перебування при владі президентів Молдови та України – 5,5 років. Про середні терміни перебування при владі диктаторів Білорусі та рф навіть можна не говорити.
• Кавказ. Ще більш різноманітний та неоднозначний регіон. З одного боку є приклад Грузії, яка пройшла через війни та анексії з боку рфії, країна з потужними демократичними традиціями, яка зараз демонструє, на жаль, зближення з рф. Є Вірменія, яка проходить зовсім протилежний шлях – від сателіта кремля через поразку, отриману не від кремля, відривається від кремля. А є Азербайджан з типовим недемократичним режимом, з передачею влади у рамках однієї сім’ї і з повним геополітичним розворотом від росії.
• Центральна Азія. На перший погляд, країни цілком автократичні, з тотальним дрейфом у корумпований монархізм. Але поруч з ними дивним чином опиняється Киргизстан, який більше схожий на Україну, ніж на будь-кого зі своїх сусідів. Перші 15 років країною керував Аскар Акаєв, який після «тюльпанової революції» втік у росію. За наступні 20 років у країні змінилося чотири президенти, а якщо враховувати Розу Отунбаєву, яка була В.О. президента республіки практично півтора року, то за 20 років у Киргизстані було п'ятеро очільників. При тому, що наступник Акаєва Курманбєк Бакієв, який прийшов до влади на хвилі «тюльпанової революції», через п'ять років сам був вимушений втекти з країни і зараз перебуває у Лукашенка. На фоні інших центральноазійських держав хочеться запитати – що не так з киргизами?

Висновки

1. Майже половина країн колишнього СРСР стали відверто автократичними країнами. Чи це погано, чи добре за великим рахунком залежить від погляду на напівпорожній чи напівнаповнений стакан. Маємо те, що маємо – 7 з 15 колишніх республік йдуть по явно недемократичному шляху «розвитку». Можливо 7 країн – це занадто високий показник, якщо враховувати загальні світові тенденції до демократизації країн. А можливо – навпаки це високий показник, якщо враховувати який спадок у соціо-культурному плані отримали нові держави колишнього СРСР.
2. Практично чверть країн взагалі скочуються у відверто архаїчну форму влади – монархію. І це дивно, бо суперечить принципам модернізму. Тобто еволюційний розвиток не є сталою константою і його треба ще завоювати.
3. 5 з 8 країн з демократичними тенденціями не є стабільними в плані розвитку демократії. І це через 33 роки після виходу зі складу імперії. Україна, Грузія, Вірменія, Молдова та Киргизстан демонструють відверто небезпечні коливання в бік російських інтересів. Демократичного імпульсу вистачає, щоб періодично розвертатися в бік нормального розвитку, але остаточно перемогти автократичні тенденції та позбутися токсичного кремлівського впливу ці країни досі не змогли. В деяких випадках навіть пряма війна з кремлем не розгортає країну в бік демократії. І це не тільки про Україну.
4. Лише 3 країни з 15 демонструють сталий демократичний розвиток. Це країни Балтійського регіону. Не так багато, як хотілося б.
5. Значна частина перших президентів (а в деяких випадках вони і досі при владі) є частиною команди останнього Генсека СРСР та єдиного президента СРСР М.С. Горбачьова. Шеварнадзе, Назарбаєв, Кравчук, Карімов, Рамон, Снегур, Акаєв, Ніязов, Муталібов – всі вони отримали погодження ЦК при призначенні на посади керівників ще радянських республік, чи навіть працювали в складі ЦК КПРС. Так звана «молода гвардія» Горбачьова стала власницею республіканського розподілу СРСР. У цьому контексті 8 з 15 країн, які обрали демократичний шлях розвитку є не настільки поганим результатом.
6. Схильність до демократії чи автократії не визначається історією чи географічним розміщенням. Европейський регіон «подарував» нам два жахливих тоталітарних режими Лукашенко-путіна. А Центральна Азія, яка в більшості своїх країн демонструє схильність до автократично-корумпованих форматів влади, може «похвалитися» киргизькою формою змінності влади, яка взагалі не дуже притаманна її найближчим сусідам.
7. До більшості країн та регіонів взагалі не можна підходити з шаблонними оцінками. Прикладом неоднозначності може слугувати регіон Кавказу і той же Киргизстан. Це стосується європейського регіону теж.
8. Політичні кризи, імпічменти, занадто висока частота зміни влади в деяких країнах є як раз маркером нормального демократичного розвитку. І навпаки стабільність та висока підтримка політичного лідера є ознаками недемократичними.
9. А ще звернув увагу на ось який момент – дуже часто діти, дружини чи родичі президентів сучасних пострадянських автократій є чиновниками у сфері спорту. Дружина Алієва (Пашаєва) є президентом федерації гімнастики. Син Емомалі Рахмона очолював федерацію футболу. Старший та середній сини Лукашенко – це перший віцепрем'єр національного олімпійського комітету та голова «Президентського спортивного клубу». Молодший син відомий усім Коля «захоплюється» хокеєм. Теперішній президент Туркменістану Сердар Бєрдимухамєдов коли ще був наслідним принцом опікувався бойовими мистецтвами та має медаль «Видатний тренер Туркменістану». Правда він ще має відповідні медалі як видатний дипломат та видатний собаковод Туркменістану. Ось така цікава тенденція. Можливо диктатори та автократи розглядають спорт як тренувальний полігон для своїх нащадків у сфері здобуття навичок керування.

Поза дужками такого мого невеличкого «дослідження» залишилося питання суб’єктності еліт. Економічно-політичні групи в Україні і Киргизстані завадили сформувати потужну президентську владу і не дали цим новим країнам сповзти у відверту автократію. З іншого боку шлюбні союзи одних впливових сімей з іншими впливовими сім’ями (кланами) утворюють величезний вплив і допомагають утриматись при владі таким режимам, які утворилися в Азербайджані чи Таджикистані. Так само як і незадоволення правлячої сім’єю Карімова призвело до зміни фокуса на родину Мірзійоєвих та усунення від влади занадто активної доньки Карімова Гюльнари.

Можливо наступного разу розберусь і з елітами сучасних пострадянських держав. Пострадянський простір створює цікаві форми влади та владних стосунків, висуває нових гравців, демонструє прогресивні та регресивні тенденції. Ясно, що набагато легше йти шляхом архаїки, що і демонструє значна частина країн.

Сподіваюсь, що скоро доведеться розбиратися у складних стосунках і формах влади нових держав, які утворяться після чергового розпаду російської імперії.