Два вибори за майбутнє Туреччини

Дещо непритаманні для Туреччини зараз проходять вибори. Коли обидва кандидати – діючий президент Реджеп Тайіп Ердоган та кандидат від опозиції Кемаль Киличдароглу – мають шанси на перемогу у другому турі виборів, які відбудуться 28 травня. 

Попередній результат першого туру виборів, як ми знаємо такий: Реджеп Тайіп Ердоган отримав 49,51%, Кемаль Киличдароглу – 44,88%, Сінан Оган – 5,17%, Мухаррем Індже – 0,44%. 

Ці вибори – це не просто протистояння по лінії влада-опозиція. Звісно, має значення реальна політика, а точніше навіть економіка. Ердогана переважно критикують за економічні проблеми, які поглибив нещодавній землетрус, та не зовсім зрозумілі економічні рішення (наприклад, щодо механізмів інфляції). 

Але, як на мене, мова йде про два типа лідерства. Ердогана, який все більше почав контрастувати з баченням колись Ататюрка, який побудував сучасну Туреччину європейського типу. Ердоган все більше рухався у бік сильного лідера з елементами авторитаризму та такого собі османізму. 

В той час, як Киличдароглу, навпаки, позиціонує себе у ніші демократичного лідерства командного типу. Об’єднання шести різних ідеологічно опозиційних сил та заявка про розосередження президентської влади у разі перемоги – як один з проявів такого позиціонування. 

Тому й відрізняється суттєво електорат обох кандидатів. Якщо у Ердогана це більше сільський виборець, укорінений у традиціях, то у Киличдароглу – міський виборець, орієнтований на просвітництво. 

Питання є до обох кандидатів
Політична історія та традиції Туреччини показують, що все ж рушієм трансформацій завжди є сильна особистість, той же Ататюрк.

І якщо у Ердогана є сила (маю на увазі вольові якості) та ряд успіхів за 20-річний період знаходження у владі, то є питання щодо бачення на сучасному етапі. Ердоган останні роки намагався втілювати політику так званого “турецького егоїзму”, балансуючи в умовах війни росії проти України (це і про безумовну військову допомогу Україні, але торгівлю з росією; це і про турецькі вимоги при вступі Фінляндії та Швеції до НАТО). Але це більше виглядає як тактичний, а не стратегічний підхід.

Що стосується Киличдароглу, то він очевидно має бачення необхідності подальших трансформацій всередині Туреччини. Навряд чи, це стосується особливо іншого підходу щодо зовнішньої політики. Хіба що додати трохи балансування. Здебільшого, думаю, зміни стосуватимуться внутрішніх процесів – і на рівні економіки, і на рівні політики. І уже далі подальша європеїзація через посилення інституцій та ускладнення (якщо так можна сказати) політичної системи. Окрім президентських, відбуваються ще й парламентські вибори (перші після переходу країни до централізованої президентської форми правління), і у опозиції інше бачення щодо цих змін. Але тут питання у тому, що Киличдароглу (у разі перемоги), на відміну від Ердогана, для початку має ще довести, що він лідер.

Другий тур, як ми знаємо, завжди мобілізаційний (гуртування свого електорату) та персоналізований (два кандидати). Тому, думаю, ми якраз і побачимо більш контрастно ці два різні підходи, уособлені Ердоганом та Киличдароглу. 

Загалом же, ці вибори, що показала досить висока явка у першому турі (88.92%) – це про необхідність змін, які ще не зовсім артикульовані на рівні різних груп суспільства. Можливо, запит на більшу довгострокову визначеність, а не просто геополітичне маневрування.