Криза народжуваності: чи зможе світ її вирішити?

Поки один з нардепів в Україні генерував креативну ідею «податку на бездітність», the Economist випустив матеріал про подолання демографічної кризи. Ось вам ключові тези цієї статті. Спойлер – поки все не дуже.

Чому це взагалі важливо? Народження дітей створює позитивні зовнішні ефекти для суспільства. Скорочення населення означає менше інновацій, робочої сили та податкових надходжень. Навіть якщо уряди не зможуть миттєво підвищити рівень народжуваності, вони не стоятимуть без діла. Пронатальна політика лише набиратиме обертів.

Рівень народжуваності в Америці, Європі та Східній Азії впав настільки, що навіть найефективніша політика не зупинить (природного) скорочення населення.

Причини падіння народжуваності дуже складні. Вони поєднують в собі урбанізацію (відхід від традиційного аграрного і вже навіть індустріального суспільства), зниження релігійності, більше залучення жінок у продуктивну економіку тощо.

У Кореї наприклад, зниження народжуваності було ще й свідомою політикою. Падіння народжуваності, що відбулося протягом одного покоління, було приголомшливим успіхом. Так було, поки це не продовжувалося і з рішення не стало проблемою. За останні 18 років уряд Кореї витратив 270 млрд доларів (1% ВВП за цей період) на стимулювання народжуваності. Але результати вкрай скромні – кореянка, яка зараз стає фертильною, матиме в середньому лише 0,7 дитини протягом свого дітородного віку.

Уряди витрачають гроші на субсидії, щоб запобігти демографічній катастрофі. Майже кожна багата країна, як і багато країн із середнім рівнем доходу, розглядає можливість збільшення своїх зусиль, спрямованих на збільшення народжуваності. Але результати доволі скромні. Дональд Трамп пообіцяв «дитячі бонуси за новий бебі-бум», якщо він виграє переобрання. Китай пропонує стимули, починаючи від догляду за дитиною і закінчуючи податковими пільгами, щоб заохотити батьків мати трьох дітей.

Жінки середнього класу не виявляють бажання мати більше дітей. Тому спроби заохотити їх мати більше дітей навряд чи будуть успішними. Економісти вважають, що такі жінки більш впевнено планують і прогнозують своє майбутнє, ніж їхні менш забезпечені ровесниці. Їхні плани, як правило, залучають дітей лише після передбачуваного шляху в життя.

З іншого боку, молоді жінки та жінки з робітничого класу дають найкращі шанси на підвищення рівня народжуваності. Фертильність жінок з бідніших верств більше залежить від фінансових обставин, ніж у їхніх багатих ровесниць. Навіть існуюча політика багатих країн має величезний вплив на жінок з низьким доходом. Державні послуги з догляду за дітьми часто представляють собою стандарт, якого матері інакше не могли б отримати. У Ізраїлі, Норвегії, Фінляндії всі стимулюючі галузі були більш ефективні для бідніших. Натомість, коли у 2014 податкові пільги на дітей у французьких сім’ях середнього класу скоротили вдвічі, рівень народжуваності не змінився.

Стимулювання народжуваності у найбідніших має і кілька ризиків. Найкращий спосіб їх нівелювати – конвертувати стимули у покращенні життєвих умов дітей, доступу до якісної освіти та медицини. Але і така політика має відносно невеликий вплив, оскільки багато грошей отримують батьки, які мали б дітей незалежно від фінансових стимулів.

Деякі соціальні заходи також неочікувано мають зворотний ефект. Продовження відпустки по вагітності та пологах спонукає жінок відкладати народження першої дитини, бо збільшення відпустки означає посилення стигми на роботі. Гетеросексуальні пари, в яких чоловік бере батьківську відпустку, мають менше шансів народити ще одну дитину, бо деякі чоловіки вважають себе менш придатними для виховання.

Ще одну можливість для зниження демографічних викликів створює наука. Три десятиліття тому жінки, яким зараз за 40, стали фертильними. Це може трохи компенсувати демографічний розрив – але покладатися тільки на це марно.