Сумні перспективи Московського патріархату

Навіяно роздумами прогресивного духовенства МПвУ (УПЦ) щодо (сумних) перспектив їхньої юрисдикції в разі (само)проголошення нею автокефалії:

Якщо хтось думає, що Православну Церкву Америки інші Помісні Церкви (які формально визнали її автокефалію, в першу чергу РПЦ, яка проголосила цей акт) справді вважають автокефальною – то це глибока помилка.

Бо реальне визнання автокефалії означає визнання канонічної території автокефальної Церкви з усіма наслідками, першим видимим з яких є відсутність «паралельної ієрархії».

Всі Церкви, які формально записали ПЦА у свій диптих (окрім мікроскопічної Чехо-Словацької) мають на території Північної Америки свої власні єпархії зі своїми власними єпископами. А РПЦ має аж дві паралельні структури – «Патріарші парафії» та РПЦЗ МП.

Виходячи з цього очевидного факту насправді всі Помісні Церкви визнають ПЦА лише як самокероване церковне утворення, а не реально автокефальну Церкву (як її де-факто визнає і Вселенський Патріархат, маючи співслужіння з митр. Тихоном як з архієреєм, але не як з Предстоятелем Помісної Церкви).

Слід також нагадати, що в часи безславного правління поспішно висвяченого на митрополита ПЦА Іони Моспатріархія разом з ним дуже активно працювала в напрямку формального приєднання ПЦА назад до РПЦ. Завершилося це відставкою Іони і його персональним прилученням до «Мазе-Раша».

P.S. Згадане духовенство посилається на Церкви, що формально записали ПЦА в Диптих (Моспатріархія та 4 Церкви з території колишнього соцтабору), як на теоретично можливих союзників у справі визнання (само)проголошеної «автокефалії УПЦ».

Логіка така, що ПЦУ визнали 4 Церкви, а ПЦА – 5. Тож треба, щоби теоретичну «автокефалію УПЦ» визнали більше Церков, ніж ПЦУ, хоча би стільки, як ПЦА. Власне міф про визнання автокефалії ПЦА, яке є на папері, але нема в реальності – і доводиться розвінчати.