Хвилина мовчання: згадаймо 9-річного Іллю Чеха з Чернігова
Сім'я хлопчика готувалась до евакуації, однак виїхати з небезпечного міста не встигла
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Іллю Чеха.
9-річний Ілля Чех загинув у Чернігові. Хлопчик потрапив під ворожий обстріл – поряд з будинком, де жила його родина, впав російський снаряд.
19 березня минулого року Ілля разом із мамою та батьком вийшли на вулицю з підвалу багатоповерхівки – туди переселились під час активних бойових дій у місті.
«Ми рідко виходили подихати повітрям. Ось і цього разу, 19 березня, вийшли забрати речі з машини, збиралися їхати з міста. Поряд пролунав вибух. Я, чоловік та син отримали численні уламкові поранення. Від травм Ілля помер 20 березня в лікарні», – розповіла мати хлопчика Тетяна Руденко.
У 28-річного водія та 26-річної продавчині це був єдиний та дуже очікуваний син. Ілля ходив до третього класу. Захоплювався музикою, займався хіп-хопом та просто любив життя.
З Іллею молода родина багато гуляла, ходила на пікніки, у ліс та до річки. На водоймах хлопчику особливо подобалося кидати камінці у воду. А під час прогулянок у лісі чи парку він обов’язково знаходив гілку та розмахував нею – наче справжній ніндзя.
«Удома Іллюша любив, щоб я читала йому вголос. Я його Іллею ніколи не називала, завжди тільки Іллюша... Ми мали багато дитячих книжок», – розповіла мама Тетяна Руденко.
У сім років хлопчик пішов до школи. «Він був дуже допитливим і лагідним. Його усмішка – дуже схожа на мамину. Інші школярі любили Іллю – він був такий чуйний, з усіма дружив», – зауважила перша вчителька хлопчика Наталія Закордонець.
Найулюбленіші предмети учня – фізкультура та математика. Ілля у школі до всього намагався долучитись – брав участь у різних заходах, екскурсіях. І загалом був дуже активним хлопчиком.
З п'яти років Ілля займався гімнастикою. Мама Тетяна перші вправи сама показала синові, вони його захопили. У секцію з гімнастики хлопчик пішов у першому класі. І тоді вони з Тетяною помінялись ролями: тепер вже хлопчик показував вивчене, а мама намагалась повторювати. З татом Михайлом Ілля ходив на спортивний майданчик – і змушував батька теж підтягуватись із ним на перекладині.
«Ми у родині всі любимо спорт, але лінувались», – сказала Тетяна. Син мотивував батьків бути активнішими.
Восени 2021-го мама і тато відвели Іллю на секцію з хіп-хопу. «Після пробного заняття я зауважила, що Ілля – дуже цілеспрямований. Для нього було важливим вивчити кожен рух та зробити його правильно. Ілля прийшов із гарною фізичною підготовкою. Він сідав на шпагат, у нього з першого заняття вже все чудово виходило. Він був такий: бачу мету – не бачу перешкоди», – наголосила тренерка Іллі Ольга Самойленко.
Хлопчик відвідував заняття з танців два рази на тиждень. Зі своїм танцювальним колективом встиг виступити лише один раз: у грудні 2021-го відбувся захід для батьків. Тренерка говорить: «Хвилювання хлопчик тоді не показував, усміхався, у нього було все добре».
Мрією для Іллі, як і для всього його колективу, було отримати кубок на танцювальному конкурсі. Ольга Самойленко сподівалась, що вони зможуть взяти участь у змаганні вже навесні…
Повномасштабне вторгнення 24 лютого зламало цю та інші мрії Іллі. Початок весни хлопчик провів у підвалі. Батьки тоді не пояснювали синові, що таке війна – він і так все розумів, говорить Тетяна. Казав: «Літають ракети, тож на вулиці – небезпечно. Значить сидимо у підвалі».
У сховищі, де родина жила приблизно місяць, було тепло та зручно настільки – як може бути зручно в умовах війни. Хлопець не сумував: грав з іншими дітьми, спокійно та терпляче ставився до умов.
У березні родина готувалась евакуйовуватись. У Чернігові виникли проблеми з питною водою, не було де приготувати їжу. Сім’я їздила за речами додому, щоб повернутись в укриття. На кілька хвилин біля сховища затримались на вулиці. Мама Тетяна згадує: неподалік підвалу було тихо-тихо, тоді навіть не могли подумати, що за мить почнеться російський обстріл.
Снаряд прилетів раптово. Родину та кількох людей, які були поряд, розкинуло по боках. Поранення отримали всі – тато, мама та Ілля. Сім’ю із мінно-вибуховими ранами доправили до лікарень.
В Іллі постраждали тазові кістки, були глибокі рани. Добу медики боролись за життя дитини, але марно.
У тата Михайла постраждало все тіло, розроблена кістка на руці, пробиті легені. У мами – частково розробило стопу, перебило сухожилля на руці, поранення по всьому тілу…
Батьки не одразу дізнались про те, що Іллі більше немає. Тетяні сказали лише через два тижні, коли хлопчика вже поховали. Відвідати могилу сина жінка змогла аж влітку, коли її виписали з лікарні.
«Він був веселим, життєрадісним хлопчиком. Він нас виховував – учив бути хорошими батьками. Він був найкращим сином на світі! Ми завжди будемо любити його», – розповіла мати хлопчика.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
Коментарі — 0