Хвилина мовчання: згадаймо майданівця та аеророзвідника Олега Собченка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Олега Собченка.

24 січня внаслідок артилерійського обстрілу українських позицій під Вугледаром загинув воїн, майданівець, громадський активіст Олег Собченко з Корсуня-Шевченківського на Черкащині. У грудні йому виповнилося 49 років. 

Олег був активним учасником Революції Гідності, у 2014–2015 роках добровольцем воював на сході у складі батальйону «Азов». Був результативним снайпером. З початком повномасштабного вторгнення служив аеророзвідником у складі 72 ОМБр.

За активну участь у Революції Гідності чоловік був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ст.

Олег Собченко доклав чимало зусиль, аби була встановлена справедливість у справах Майдану, брав участь у багатьох пікетах і акціях з вимогами припинити саботаж.

Олег був членом команди Благодійного фонду «Героїка», мета якого – зберегти пам’ять про захисників України періоду визвольних змагань 1917–1919 рр. Багато років відновлював меморіали та могили вояків армії УНР. Як тесляр і каменяр працював над реставрацією пам’ятників.

Олег брав участь у Мовному майдані, як екоактивіст боровся проти забруднення річки Рось. Друзі та побратими відзначають його принциповість, гострий розум, щирість, оптимізм і чудове почуття гумору.

З першого дня повномасштабного вторгнення Олег опинився на фронті. Служив на посаді радіотелефоніста самохідної артилерійської батареї, а фактично був аеророзвідником у складі 72 окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців. За його плечима сотні розвіданих російських позицій і наведень нашої артилерії. 

Побратим Олега Ігор Луценко пригадує: «У складі невеликої групи добровольців ми поїхали на війну ще у 2014-му, у квітні. Собченко провоював понад півтора року в першу фазу, був результативним снайпером, мав непоганий досвід контактних боїв. Його знання й уміння були безцінними в перші хаотичні тижні великої війни. Завдяки йому я лишився тоді живий. Загалом ми працювали як екіпаж аеророзвідки перші 10 місяців повномасштабки».

Коли російські війська намагалися прорватися до Києва, Олег слушної миті взяв на себе командування – і українські воїни мінімальними силами змогли відбити атаку морпіхів 155 бригади морської піхоти ЗС РФ у напрямку Мощуна та перешкодили ворогу взяти під контроль дамбу на річці Ірпінь. За відвагу під час цього бою Олега Собченка було нагороджено орденом «За мужність» ІІ ст.

Олег Собченко захищав Київщину

фото з відкритих джерел

Ще один випадок початку вторгнення, коли чоловік проявив непересічну сміливість: у сірій зоні поруч з Мощуном виявили два покинуті бронеавтомобілі. Незважаючи на ризик замінування транспорту, Олег вирішив з'ясувати, що там. Виявилося, що авто – українські, а в них – дорогий професійний тепловізор, шість пускових установок до ПТРК «Стугна» і 24 ракети до них. 

Після звільнення Київщини захисник воював на Харківщині, його підрозділ брав участь у боях за Старий Салтів, звільняв населені пункти Перемога, Українка, Байрак, Тернова. Там вони навіть виходили до державного кордону. Потім були бої під Лисичанськом, а останні місяці – на Донеччині.

Загинув унаслідок артилерійського обстрілу українських позицій під Вугледаром. У Олега залишилися дружина і донька.

Олег Собченко заповів: якщо поляже, на його похороні хай не буде сліз і ридань. Бо страждання викликають зневіру. Краще бути веселим і злим. І щоб звучала українська патріотична пісня. Друзі виконали останнє бажання бійця. У день прощання велично гриміли козацькі тулумбаси, линули улюблені Олегові пісні.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять всіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх, хто воював, усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.