Реактивні «шахеди»: як Україні відповісти на нову загрозу

З літа 2026 року основою російських повітряних атак на Україну стають реактивні дрони. На відміну від старіших гвинтових «шахедів», які летять зі швидкістю близько 180 кілометрів на годину, нові апарати оснащені турбореактивним двигуном і розганяються до 400-500 кілометрів на годину.

Ця зміна створює якісно новий рівень навантаження на українську протиповітряну оборону і фактично відкриває нову, «реактивну» фазу дронової війни. Як протистояти цій загрозі – DW опитала експертів.

Росія змінює тактику застосування дронів. Чому?

За даними Головного управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони України, російське виробництво реактивних дронів «Герань-4» і «Герань-5» уже перевищило випуск звичайних «шахедів», початково отриманих Росією від Ірану.

За інформацією ГУР, станом на серпень, російська промисловість виробляє щомісяця близько 3 тисяч реактивних дронів-камікадзе «Герань-4/5» та близько 2,8 тисячі ударних дронів «Герань-2». Також Росія дедалі активніше застосовує реактивні ракето-дрони «Бандероль».

Суттєве поступове збільшення застосування росіянами реактивних дронів почали фіксувати ще на початку 2026 року. Втім визначальним місяцем став липень, розповів DW начальник управління комунікацій Повітряних сил ЗСУ Юрій Ігнат. За його словами, тоді Росія застосувала проти України реактивних дронів уп'ятеро більше, ніж у червні, – і це не рахуючи «Бандеролі», кількість яких теж зросла.

«Зараз у звичайних атаках застосовується від третини до половини реактивних. Бувають ночі, коли дві третини реактивних і третина звичайних. Тенденція йде до того, що реактивних стає більше», – сказав він у коментарі DW.

Причина зміни тактики російської армії те, що українська оборона навчилася надто добре збивати повільні цілі, на кшталт гвинтових «шахедів», дронами-перехоплювачами.

Перехоплювачі більше не рятують?

Українська система повітряної протидії російським дронам пройшла шлях від мобільних вогневих груп із кулеметами до ПЗРК до дронів-перехоплювачів, яких сьогодні виробляють десятки компаній. Результат був вражаючим – понад 90 відсотків збитих і пригнічених цілей. Втім тепер в Україні шукають рішення, як протидіяти реактивним російським дронам.

«Перехоплювач розганяється приблизно до 300 кілометрів на годину, тоді як ціль іде на 400 і більше – наздогнати її фізично неможливо. Мобільні вогневі групи на такій швидкості не влучать, а висота польоту близько п'яти кілометрів виводить апарати за межі досяжності ПЗРК, чия межа приблизно 4,5 кілометра. Тож збивати доводиться поки що дорогими засобами – зенітними ракетами малого й середнього радіуса або авіацією», – каже Ігнат і додає, що українські F-16 і Mirage застосовують проти таких цілей не лише ракети, а й авіаційні гармати. Але це, визнає він, додаткові витрати ресурсу техніки.

Німецькі системи Gepard та IRIS-T допомагають, але їх обмаль

Із реактивними апаратами здатні впоратися й німецькі зенітні самохідні установки Gepard, зазначає Ігнат. Але проблема – у радіусі. Gepard прикриває приблизно п’ять кілометрів і дістає на висоту близько 4,5 кілометра.

«Що таке п'ять кілометрів на карті України? Це краплинка. Скільки треба таких систем? Тому наша ППО має об'єктове прикриття, тобто прикривають об'єкти, напрямки, міста», – зауважує Юрій Ігнат.

Німеччина постачає також системи IRIS-T SLS малого й SLM середнього радіуса дії, які збивають і крилаті ракети, і реактивні дрони. Але тут все упирається в економіку, адже боєприпаси витрачаються сотнями щодня, і виробництво навряд чи встигає за темпом, з яким Росія запускає цілі.

Які власні розробки готує Україна?

Головний редактор спеціалізованого українського видання Defense Express Олег Катков переконаний: половина плутанини довкола цієї зброї виникає через саму назву. Апарат із крилами, турбореактивним двигуном і бойовою частиною, що летить за параметрами крилатої ракети, називати «реактивним дроном» немає сенсу.

З цього розуміння випливає і підготовка відповіді України на цю загрозу. «Якщо щось виглядає як качка і крякає як качка, то це качка. Не треба плодити нові сутності заради нової назви. «Герань-5» – це крилата ракета, «Бандероль» – це крилата ракета. Щойно назвати речі своїми іменами, відповідь стає очевидною – збивати їх треба тим же, чим збивають крилаті ракети», – сказав Катков в коментарі DW.

Він переконаний, що витрачати дорогі зенітні ракети на порівняно дешеві цілі – це програшна стратегія. Потрібні засоби, які збиватимуть крилаті ракети дешево, і найімовірніше, що ними стануть реактивні перехоплювачі, які, по суті, вже будуть зенітними ракетами.

Юрій Ігнат підтверджує, що українські рішення мають бути інноваційними, тобто таким, якими свого часу стали дрони-перехоплювачі. За його словами, українські виробники вже працюють над перехоплювачами з реактивними двигунами. Втім ні самі виробники, ні відповідальні особи в Збройних силах України (ЗСУ) поки це не коментують.

Між тим, у середині серпня колишній міністр оборони Михайло Федоров, коментуючи те, якою може бути українська відповідь на російські реактивні дрони, говорив, що протягом року держава видавала гранти виробникам через державний кластер Brave1, аналізувала рішення, допомагала з тестуванням.

І вже низка українських виробників напрацьовують такі рішення.

«Нещодавно відвідав одне з виробництв. Команда однією з перших в Україні створила реактивний дрон-перехоплювач, який завдяки реактивному двигуну розвиває швидкість до понад 600 км/год. Зараз розробка проходить бойове тестування. Очікуємо результати та перші підтверджені збиття», – писав Федоров у соцмережах.

Лілія Ржеутська