Володимир Лавренчук: За два роки кредитний портфель «Райффайзена» в Україні збільшився майже на 80%
«Я не сприймав можливість очолити Нацбанк як гру»
Володимир Лавренчук – унікальний топ-менеджер для українського банківського бізнесу з багатьох причин. Він очолює «Райффайзен банк Аваль» – українську доньку потужної австрійської групи – вже 13 років, а на початку жовтня продовжив свій контракт ще на три. У акціонерів групи нема видимих причин розлучатися зі своїм українським СЕО – «Райффайзен банк Аваль» за результатами минулого року вкотре став найприбутковішим банком, обігнавши найближчих переслідувачів за цим показником майже учетверо.
У 2017-му в Лавренчука був чудовий шанс змінити кар’єру. Коли Валерія Гонтарева залишила посаду голови НБУ, його прізвище звучало під час обговорення кандидатур її наступника. Проте незалежний банкір поступився у цих кадрових перегонах виконувачу на той час обов’язків голови Нацбанку Якову Смолію. Конкурент виявився зрозумілішим і президенту, і парламенту.
У вільний від банківських справ час Лавренчук займається рок-музикою – він вже випустив кілька альбомів. У його доробку – рок-мюзикл про Майдан Got to Be Free, де банкір виконав партію на гітарі разом із симфонічним оркестром.
Розмова «Главкома» з банкіром відбулась у рамках Київського міжнародного економічного форуму – майданчика, де формується стратегія економічного розвитку України.
В інтерв’ю Лавренчук згадує про свій невдалий роман з Нацбанком, розмірковує про конкуренцію з держбанками, робить прогнози щодо подальшої співпраці України з Міжнародним валютним фондом та говорить про свою приємну місію україномовного банкіра.
13 років на одному місці для СЕО українських банків – це, мабуть, рекорд. Вам ще не набридло?
Все в порядку. Індустрія змінюється, особливо в новітніх технологіях – тут цікаво. Не думаю, що я – надзвичайно унікальний у цій історії, але для України ці 13 років можуть бути рекордом.
Не так давно була велика ймовірність, що ви зміните місце роботи – очолите Нацбанк?
В 2017 році така ймовірність була.
«Я інформував Raiffeisen про перемовини щодо мого можливого призначення у Нацбанк»
Наскільки далеко заходили ці переговори? Інколи здавалось, що вашим прізвищем торгували. Адже це бренд на банківському ринку, і така кандидатура у списку виставляла українську владу у хорошому світлі перед західними партнерами.
Я все це сприймав як серйозну перспективу, а не гру. І досі так сприймаю. Те, що завжди є більше, ніж один кандидат на посаду, – це ознака здорового суспільства.
Хто конкретно до вас звернувся з цією пропозицією, з ким ви вели перемовини?
Не думаю, що є якась формальна процедура – особливо в екстраординарних умовах, в яких наразі Україна. Нема таких підготовчих процесів, коли шість років наперед готується майбутній голова Нацбанку. Ці перемовини виглядали серйозно і авторитетно – крім того я проінформував про це керівництво групи Raiffeisen.
Отже, розмова була з президентом?
Була.
Сьогодні можете сказати, чому не склалося?
Була інша альтернатива.
Фактично було лише два кандидати – ви та Яків Смолій…
І один з них був призначений, що, як на мене, стало комбінацією багатьох факторів. Були певні очікування щодо голосування в Раді, що мало велике значення.
Вважаєте, Смолій вас обійшов, бо він уже був у системі Нацбанку на той момент? Влада, депутати не ризикнули призначати людину з комерційного сектора?
Я теж вважаю себе людиною з системи. Я в індустрії 35 років, причому шість перших з них працював в Нацбанку. Думаю, важливо, що Смолій дев’ять місяців перед призначенням виконував функцію голови Нацбанку, був у цьому кріслі. Тому його призначення було абсолютно природнім, і в мене нема ніяких сумнівів, що воно не мало інших аргументів, ніж адекватність людини до посади.
«Під час війни ми втримали курс гривні»
Як зараз ви оцінюєте діяльність Нацбанку і як банкір, і як людина, яка пройшла через цей неформальний конкурс?
Вважаю, що Нацбанк керується професійними критеріями та судженнями, коли ухвалює ті чи інші рішення, навіть непопулярні, на кшталт підвищення облікової ставки. Я високої оцінки про діяльність Національного банку.
Якщо у майбутньому доля дасть вам ще один шанс, ви б спробували таки очолити НБУ? Чи вже зареклися від цього?
Якщо казати філософськи, то багато речей в житті непередбачувані, тож треба бути готовим до хороших справ завжди. Світ та індустрія так швидко змінюються, що ніхто не знає, що буде через кілька років. Я не вважаю цей досвід негативним, не треба назавжди зарікатися від такої роботи. Робота держслужбовцем часто в бідних країнах, таких як Україна, є невдячною. Але з точки зору професійності і важливості, очевидно, що Нацбанк для всіх банкірів буде найвищим професійним інститутом.
Ви часто наголошували, що співпраця з МВФ – важливий маркер для інвесторів, ознака сприятливого бізнес-клімату. Як оцінюєте перебіг останніх перемовин уряду з МВФ? Делегація поїхала з України, але рішення щодо траншу не ухвалено. Як в нинішній ситуації мав би діяти український уряд? Підвищити ціни на газ для населення?
Ну, не тільки уряд до цього причетний, а й Нацбанк та інститут президента. Очевидно, що зобов’язання, які виникають, є результатом тривалих перемовин аналітиків з обох сторін. Вони вибудовують операційну модель, яка дозволить країні вийти зі складного стану, розраховуватися з боргами, і в результаті опинитися в кращому фінансовому, економічному стані.
По-друге, для інвесторів важлива послідовність поведінки: те, що сказано, – робиться, а якщо не робиться, то цьому надається добре пояснення. Найбільша загроза для інвесторів – це непередбачуваність зміни стратегій або тактик. Наприклад: я не є фахівцем в питаннях газу, але якщо в операційну модель закладалося підвищення цін на газ, то неприйняття цього рішення є незрозумілим. Саме послідовність та передбачуваність наступних кроків формує «респект» від інвесторів. Особливо небезпечним є популізм в передвиборчих кампаніях – це загроза для зовнішніх запозичень.
Якщо траншу не буде, які конкретні загрози ви бачите?
Це призвело б до значного погіршення умов функціонування економіки. Чи достатньо в Україні коштів і чи є можливість альтернативних запозичень? Скоріше, так. Але за програмою МВФ стоїть велика купа інших інвесторів, тому інвестиційний клімат погіршиться, якщо траншу не буде.
Деякі експерти лякають девальвацією: 50–70 гривень за долар. Це можливо?
Ми вже маємо досвід, коли втримали курс під час війни. Саме так, хоча ваші читачі можуть скептично це коментувати. Якщо було 12 гривень за долар, а стало 22, то я вважаю, що ми його втримали. Якщо взяти до уваги втрату територій, падіння виробництва щонайменше на 10%, падіння експорту на 34 %, виведення капіталу та вихід олігархічного капіталу з України. Наприклад, у Венесуелі інфляція – 14 мільйонів відсотків!
Але Венесуела – це досить екзотичний приклад для порівняння.
Те, що ми втратили 60% вартості грошей, звісно, матеріально небезпечно, але ми втримали гривню.
Минулого року ви прогнозували, що інфляція стабілізується і курс буде триматися. Які очікування у вас сьогодні. Ось, наприклад, державний «Укрексімбанк» суттєво підвищив депозитні ставки у гривні – до 17%. Чи не є це ознакою того, що держава очікує чергового обвалу національної валюти?
Наші очікування на зниження інфляції були обґрунтовані розрахунками. Те, що зараз на ринку дорожчають гроші, а ставки за депозитами досягають 17% під час інфляції в 9% – ознака застосування важелів для стримування подальшої інфляції. Я припускаю, що це може вплинути на вартість гривні щодо інших валют, хоча більшим фактором тут є імпортно-експортні операції. Вони мають більший вплив на курс, ніж грошовий ринок та коливання відсоткових ставок. На те, аби гасити коливання валютних курсів, є Нацбанк. І він їх гасить. Гривня девальвує в дуже контрольованих коридорах. Скоріше, може уповільнитись лібералізація валютного ринку.
Але ж підвищення депозитних ставок гальмує кредитування. Ваш банк буде реагувати на такі події на ринку?
Ми піднімаємо ставки за депозитами, автоматично піднімаються ставки кредитів. Не всі компанії можуть обслуговувати кредити з високими ставками, відповідно кредитні пропозиції таким компаніям зменшаться. Звісно, це вплине на темпи кредитування, вони уповільняться.
Але обсяги позик і так не були вражаючими.
На ринку вони були різними. Скажу про наш банк. Темп зростання «живих» кредитів за 2018-й рік складає 35% щодо великих корпоративних клієнтів і на стільки ж у випадку малого бізнесу. А у 2017-му порівняно з минулим роком – на 38% і 40% відповідно. Тож два роки поспіль зростання кредитного портфеля складає майже 80%.
«У банків, що вижили, зараз 55% кредитів – проблемні, але вони добре капіталізовані»
На початок року частка «поганих» кредитів в українській банківській системі перевищувала 50%, нас навіть назвали рекордсменами світу за показником NPL (nonperforming loans). Яка ситуація з цим у вашому банку?
Окремі банки досягли такого показника ще чотири роки тому. Наш банк демонстрував такий рівень проблемності, коли розпочались події 2014 року. За цей період нам вдалося знизити рівень проблемної заборгованості до 13%, а в сегменті корпоративної клієнтури – до 8%. Внаслідок реформи банківського сектору проблемні кредити зараз правдиво відображені у звітах.
Всім відомо, що внаслідок втрати кредитів і відповідно капіталу припинили діяльність сто банків. У тих банків, що вижили, зараз 55% проблемності, але вони добре капіталізовані. Сьогодні українська банківська система в значно кращому стані, ніж чотири роки тому. У нас відбулося багато реформ, а також поліпшилася робота в судах, запроваджена система Prozorro. Якщо раніше банкам потрібно було чотири-п’ять років на розчищення проблемних кредитів, то зараз вистачить два-три, аби досягти тих самих 15%.
Чи задоволені ви тим, як законодавство захищає банки у відносинах з позичальниками?
Є законопроект про захист прав кредиторів, який ухвалено у першому читанні. Він є результатом багаторічної роботи Асоціації банків і визначає, які інструменти захисту прав кредиторів треба було б змінити. Юристи нашого банку дають високу оцінку цим змінам – вони значно покращать можливості роботи з позичальниками і буде перспектива стягнення боргу. Сила бізнес-спільноти в Україні є достатньо ефективною, і якщо профільні асоціації захочуть, аби цей закон відбувся, не думаю, що парламент буде категорично проти.
Але якраз в парламенті нині багато злісних банківських боржників. Навіщо їм ускладнювати собі життя?
Водночас ми віддаємо належне Верховній Раді, яка ухвалила велику кількість необхідних для реформ законів: закон про валюту, закон сприяння кредитуванню, низку законів щодо корпоративного управління тощо.
У «Райффайзен банк Аваль» порівняно низький відсоток проблемних кредитів. Цей показник ще можна покращити чи це вже абсолютно «мертві» кредити?
За ці кризові роки наш банк нарощував досвід роботи у необхідних напрямках: досудового врегулювання як найбільш перспективного; судового (примусового) врегулювання як найбільш тривалого; списання за баланс безнадійних як найбільш обтяжливих і найменш ефективних процесів. Це робилося вчора, робиться сьогодні і буде робитися завтра.
Тобто клієнтам банків, які років 10 тому взяли кредит на автомобіль, а потім забули про нього і зникли, заспокоюватися не варто?
Хай не заспокоюються. Є так званий black list для клієнтів, які уникають контактів з банком і відмовляються врегулювати борг. Кредитні бюро обмінюються відповідною інформацією. Якість цього контролю посилюється/модернізується, повернутися таким боржникам до звичайного банкінгу буде дуже складно.
«Приват» сьогодні в хорошому стані»
Можете назвати найбільших боржників банку? Нещодавно пройшла новина, що синдикат банків, серед яких і Raiffeisen Bank International, судиться з компанією Milkiland.
Слово «боржник» несе в собі дещо негативний зміст, і я не хотів би образити всіх, хто бере кредити в банку.
Добре, хай буде «проблемних позичальників».
На момент піку кризи 2009 року у нашого банку було 12 тисяч судових процесів з проблемними позичальниками. Звісно, всіх їх пам’ятати нереально.
І все ж – найбільших назвете?
Ні, тому що з ними досі продовжується робота.
Чи досі використовується така дуже проста схема, коли змінюється назва юридичної особи і всі активи переходять до неї, а пасиви залишаються на старій юрособі, з якої банк не може нічого витребувати?
Є багато креативних махінацій передачі боргу, списання боргу, оформлення на фіктивні компанії… Кількість варіацій цих шахрайських дій було більше, ніж декілька. Але ми маємо з цим працювати. Зазвичай ми лише реагуємо на шахрайство. Після кризи з’явились кредитні бюро з файлами непогашених боргів – в банківському секторі тепер діють комплаенс і фінансовий моніторинг. Вони передбачають пояснення клієнтом природи походження своїх грошей і перевірку, чи не було у нього раніше проблем з іншими банками. У тих, хто шахрайськими діями переводив активи, взаємодія з банками буде чим далі, тим більше натикатись на неможливість працювати з банківським сектором. А цей сектор – єдиний на сьогодні шлях для легалізації грошей. І багато компаній, які були в кризовому стані й тіні, в останні роки додали багато зусиль, щоб вийти звідти і врегулювати відносини з банком щодо старих кредитів.
Ви позитивно оцінювали постанову №42 Нацбанку щодо посилення фінансового моніторингу. Вже пройшло більше року з початку її застосування. Чи є ще потреба посилювати цю тему, а може варто вже трохи її послабити? І чи такий жорсткий контроль походження та витрат коштів не відлякав від банків клієнтів?
Послаблення буде завдяки тому, що банки професійніше це робитимуть. Бо ускладнення є ще й тому, що вимоги дуже високі, а досвіду і автоматизації мало. Так, наш банк багато інвестує в автоматизацію фінансового моніторингу і комплаенсу. Сьогодні у нас виникають проблеми через те, що джерелами фінансування окремих клієнтів є зони або країни, які оцінені як зони високого ризику. І ми бачимо, що фактор фінансових санкцій та штрафів щодо банків надалі не буде послаблюватись. Тому ми не будемо брати на себе ризики клієнтів, у яких сумнівні джерела походження грошей. Це світовий тренд, і нам його не обійти. Тому я б говорив не про те, що ми будемо послаблювати вимоги до фінансового моніторингу, а про те, що менше клієнтів захочуть залишатись у тіні.
Ви вітали чистку банківського ринку. Але після націоналізації «Приватбанку» частка державних банків перевищила 50%. Ви бачите у цьому проблему? Відчуваєте нерівну конкуренцію з боку держбанків?
Елементів привілеїв для державних банків, коли їхня частка була меншою, було значно більше, ніж зараз. Щиро вам кажу. Можливо, тому що вони були меншими і їх треба було підтримувати. Зараз ці банки реформуються, там є стратегії, що не потребують цих преференцій. Передбачається залучення міжнародних інвесторів, формуються спостережні ради, є новий закон про корпоративне управління. Можу сказати, що конкуренція стала жорсткішою, і державні банки є сильними конкурентами. І я не розділяю точку зору, що їхня частка в 65% – це небезпека для індустрії, але дуже розумію необхідність залучення туди міжнародних інвесторів, та на це потрібен час.
На початку 2017-го ви зауважили, що наслідки націоналізації «Приватбанку» будуть помітні за півроку. Вже пройшло майже два роки. Які результати ви тепер бачите?
Коли банк перейшов до державної власності, було дуже багато операційних загроз – що операційний центр, або картки, або щось інше можуть не працювати. Були побоювання, що нові власник та менеджмент не впораються. Як у будь-якого банку, у «Привату» можуть бути свої удачі чи невдачі, проте він сьогодні функціонує в хорошому стані. За цим стоять люди, які це зробили, – спостережна рада, Нацбанк з урядом, менеджмент, персонал. Так що в цілому це вже – успішний проект.
«Намагаюся робити українську живою мовою в бізнес-середовищі»
На завершення розмови дозвольте кардинально змінити тему. Ви – чи не єдиний принципово україномовний СЕО в банківському секторі. Ухвалення Радою в першому читанні законопроекту про мову вас потішило?
Я читав тільки коментарі до нього. Я – україномовний банкір і давно вважаю, що українська мова заслуговує на сильну законодавчу підтримку.
Вас не ображає, коли ваші інтерв’ю в російськомовних виданнях виходять з припискою, що публікується воно українською на ваше прохання? Це відбувається в українській пресі, яка виходить для українців і в Україні…
Ображатись – погана звичка. Треба робити. Українська має бути живою мовою, і я намагаюся робити її живою в бізнес-середовищі. Якщо видання не хоче друкуватися українською, то я прошу це робити хоча б з моєю статтею. Це така моя маленька місія.
Мені здається, що мова лежить в площині власної гідності. Великою мірою люди беруть приклад з зірок естради, спорту, політики. Тому переконаний: якомога більше людей, яких доля винесла нагору, мають зробити внесок в українське. Це приємна місія – бути гідним часу і себе. Нам пощастило жити в Україні саме в цей час.
Микола Підвезяний, Павло Вуєць, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»
Коментарі — 0