Скандал тижня. Навіщо Ізраїль дав ляпаса Україні?

2023 рік розпочався з дипломатичного скандалу. Ізраїльський уряд найдосвідченішого Беньяміна Нетаньяху, що сформувався наприкінці минулого року, відзначився дуже антиукраїнським жестом. Новий міністр закордонних справ Ізраїлю Елі Коен показово провів телефонну розмову з російським колегою Сергієм Лавровим, під час якої «міністри обговорили низку питань двосторонніх відносин, а також теми регіонального характеру». Більш того, Коен заявив про зміну підходу щодо російської війни проти України та намірів менше говорити про неї публічно.

Після 24 лютого це – перший випадок відритих контактів дипломатичних відомств Тель-Авіва та Москви, тож він не міг пройти непоміченим. І якщо в Росії дуже оцінили «виважену та об'єктивну ізраїльську позицію», то в Україні сам факт розмови викликав мінімум здивування. Так само засудили цей дзвінок і деякі західні політики, але у Держдепі закликали не драматизувати ситуацію і висловили надію, що Ізраїль так само прагне  покласти край жорстокій російській агресії. Хоча, за інформацією «Главкома», у Вашингтоні були спантеличені спробою Коена аргументувати свій дзвінок Лаврову нібито передачею якогось меседжу від держсекретаря США Ентоні Блінкена.

Вся ця історія розвивалася на тлі не дуже результативних телефонних розмов Нетаньяху з Володимиром Зеленським. Українського лідера в черговий раз цікавила воєнна допомога з боку Ізраїля, зокрема захист від іранських дронів, які активно використовує Росія, та балістичних ракет, які Іран може їй надати, але у Нетаньяху була зовсім інша тема для розмови. За даними американської преси, він закликав Україну утриматися при голосуванні за резолюцію ООН щодо правових наслідків для Ізраїлю через зайняття палестинських територій на Західному березі річки Йордан. Українська делегація це голосування взагалі проігнорувала, але резолюція все одно була прийнята.

Посол України в Ізраїлі Євген Корнійчук і за минулого ізраїльського уряду не надто стримував емоцій, розповідаючи, як Тель-Авів всіляко намагається «з’їжджати», коли мова заходить про чутливі для України питання. Через історію зі дзвінком Лаврову він розкритикував вже новий ізраїльський кабінет. Проте Корнійчук закликає дати ще час уряду Нетаньяху, який буде спиратися в Кнесеті на ультраправу коаліцію, увійти в робочий режим та зробити певні висновки. Але оптимізму в голосі нашого амбасадора, на жаль, все одно не дуже багато.

Український посол Євген Корнійчук нарікає: очікування від Ізраїлю під час війни виявилися дуже завищеними

Ви казали, що розмова ізраїльського та російського голів МЗС, перша після початку повномасштабної війни в Україні, може свідчити про певну зміну позиції Ізраїлю. Та і сам міністр нового уряду Елі Коен анонсував нові підходи до українсько-російського конфлікту. Яких, власне, форм ці зміни можуть набути?

Елі Коен ніколи не займав посад, пов’язаних з зовнішньою політикою. Тож, думаю, що все це ініціюється прем’єр-міністром Нетаньяху, який є єдиним, хто розуміється на зовнішній політиці в теперішньому уряді. Але, як правильно сказав наш голова МЗС Дмитро Кулеба, поки рано робити висновки – ми тільки чуємо заяви, уважно прислуховуємося до них, але будемо судити по справах.

Насправді, мені здається, що заяви пана Коена вже розходяться з його діями. Офіційно він каже, що позиція щодо України є незмінною і питання, як вони сказали, україно-російського конфлікту, є одним з трьох основних пріоритетів зовнішньої політики Ізраїлю на сьогодні. Але якщо дивитися на реальні дії, то міністр сам собі протирічить. Кажучи, що позиція не змінюється, він одразу робить перший дзвінок Лаврову, чого не було з моменту початку війни. Нагадаю, що попередній міністр закордонних справ Ізраїлю не спілкувався зі своїм російським колегою з самого початку масштабного вторгнення.

Потім з’явилися інсинуації, що це Кулеба хотів спочатку поговорити з Коеном, а згодом нібито відмовився. Неправда – наш міністр не надавав запитів на телефонну розмову. І всю цю байку не просто преса вигадала, а були спеціальні викиди з ізраїльського МЗС. Потім розкручувалася нова історія, що держсекретар США Ентоні Блінкін в своїй розмові напередодні попросив Коена передати Лаврову якісь меседжі. Це теж маячня, оскільки у Блінкена є мільйон прямих контактів з росіянами.

Ізраїльтяни просто граються. Президент Зеленський минулої п’ятниці поговорив з Нетаньяху і сказав про все, чого ми від них очікуємо. Але Ізраїль лишається єдиною демократичною країною, яка з початку літа жодного разу не висловила співчуття щодо обстрілів української цивільної інфраструктури та масової загибелі наших громадян. І коли новий міністр каже, що позиція Ізраїлю щодо конфлікту не змінилася, то в мене питання – а яка саме це позиція? Останнього разу вони засуджували дії Російської Федерації ще в червні, а тепер ще й спілкуються з нашим ворогом, що для нас є небезпечно.      

«Природно було б, якби Коен спочатку поспілкувався з Кулебою, а потім вже з ким хоче»

Як взагалі розшифрувати слова міністра Коена, що тепер Ізраїль прагнутиме говорити про війну-конфлікт «менш публічно»? Може, це й добре?

Насправді вони й так небагато говорять, тож ми нічого не втрачаємо. Якщо помоніторити заяви саме ізраїльського уряду на цю тему, то їх майже не було. Я просто не знаю, про що тут йдеться, може, про небажання розмовляти навіть про гуманітарну допомогу в публічній площині. За гуманітарну допомогу ми, звісно, дуже вдячні, але нам потрібно від Ізраїлю дещо інше і вони про це чудово знають. Якщо ізраїльтяни не хочуть публічно розмовляти, але при цьому будуть робити якісь кроки відносно воєнно-технічного співробітництва, то будь ласка.

Чому під час розмов Зеленського з Нетаньяху їм так і не вдалося знайти порозуміння і сторони не почули одна від одної того, чого хотіли? Чи взагалі варто надавати цьому першому контакту велику увагу?   

Перша їхня розмова була більш перспективною, бо сталася ще до формування уряду. Нетаньяху тоді сказав, що ще подивиться і скаже наступного разу, чи зможе Ізраїль змінити політику щодо України. А друга – вже після формування уряду, коли Нетаньяху подзвонив, тільки аби ми змінили свою позицію (щодо голосування за резолюцію Генасамблеї по Ізраїлю) в ООН. Наскільки я розумію, його не цікавили ані наші питання, ні пропозиції. Безумовно, це не може не непокоїти нашого президента.

З іншого боку, Нетаньяху дійсно потрібно пробути хоча б два-три тижні на посаді прем’єра, щоб зробити якісь висновки та далі приймати рішення. У даному випадку я в жодному разі не є адвокатом ізраїльського уряду, який дозволяю собі досить жорстко критикувати. Проте все-таки змінити стратегічне бачення досить важко, це – непроста річ, яка робиться не за один день. Але сам факт діалогу Коена з Лавровим дуже непокоїть…  

Новий голова МЗС Ізраїлю Елі Коен відзначився тим, що вперше з 24 лютого вийшов на зв’язок з російським колегою

Так, Шольц і Макрон також спілкуються з Путіним – ну той що? І в Держдепі вже заявили, що не бачать у факті цього дзвінка нічого поганого.

Так і Бібі (прізвисько Нетаньяху) розмовляв з Путіним, але з Лавровим ізраїльтяни не розмовляли з початку війни. Те, що він є військовим злочинцем, думаю, пояснювати не треба, і що від нього залежить – не зрозуміло. Природно було б, якби Коен спочатку поспілкувався з Кулебою, а потім вже говорив, з ким хоче. Замість цього ми спостерігаємо тільки маніпуляції з боку ізраїльської сторони, про які я вже згадував.

Ви взагалі зрозуміли, чим викликаний такий відвертий «компліман» Тель-Авіва Москві?

Не знаю достеменно проблемні точки в їхніх двосторонніх відносинах, можна лише гадати. Напевно, є питання щодо заборони єврейського агентства «Сохнут» в Москві, суд щодо якого відкладається вже десятий раз, є питання щодо російського майна...  Хоча необхідність в координації в Сирії вже відпала, оскільки Росія вивела звідти майже всі боєздатні війська, тем для обговорення ще лишається багато.

Я би хотів, аби Ізраїль знову повернувся до нас. Ще будуть консультації, бо не призначено багатьох посадовців.  Але цей «тривожний дзвоник» на п’ятий день на посаді, звичайно, не є для нас хорошим сигналом.

«Це нам треба довести Ізраїлю свою необхідність»

Ви ще до виборів в Ізраїлі і до прем’єрської інаугурації називали Нетаньяху «великим другом Путіна», який в разі перемоги буде розігрувати цю карту. Тож у вас і не мало бути великих очікувань від цього кабінету.     

Просто нам з правими партіями в таких питаннях завжди важче працювати, ніж з лівими. От попередньому лівому уряду не треба було пояснювати, що таке солідарність, допомога. А праві – виключно цинічні і будуть керуватися тільки власним інтересом. Навіть при обговоренні спільної боротьби з іранськими дронами в телефонній розмові з нашим президентом Бібі почав розповідати,  що в такому разі може загостритися загроза Ізраїлю з боку Ірану. Нашого президента це, м’яко кажучи, здивувало – в той час, як у нас з цими дронами проблеми щодня, Нетаньяху розповідає про якусь уявну небезпеку.

У Беньяміна Нетаньяху стійка репутація «великого друга Путіна»

Ви взагалі очікували від перших контактів Зеленського та Нетаньяху чогось більшого? Все-таки два євреї зустрічалися в Києві на початку каденції Зеленського і ми знаємо, як наш президент може зачаровувати співрозмовників.

Не очікував. Але Нетаньяху, принаймні, міг сказати – я лише два дні на посаді, дай мені десять днів, протягом яких я розберуся і до тебе повернуся. А якщо він просто відмахнувся – такий підхід мені незрозумілий. Йому тільки потрібно було, аби ми утримались при голосуванні в ООН, бо кожен голос був на рахунку. Ще попередній прем’єр Лапід місяць тому відправив 60 листів головам урядів щодо цього голосування.   

Я вже десять місяців очікую на щось більше і краще. Мені весь час пояснюють, що ось зараз зміниться уряд, ми посилимось, щось переглянемо. Я не можу сказати, що нічого не відбувається, але наші очікування від цієї країни були набагато більшими, ніж в реальності виходить. Можливо, це наші проблеми, бо не треба було таких очікувань мати. Це ж все-таки Близький Схід з усією його специфікою.

Ви вже згадували про Іран та іранські дрони. Як Україні для перелому в стосунках з Ізраїлем використати цей фактор спільного ворога? Відомо, що США з Ізраїлем вже обговорюють зрив поставок іранських дронів по світу, зокрема, до Росії, яка дуже активно ними користується у війні проти України.

Ворог мого ворога – мій друг. Виходячи з цієї мудрості, ми маємо, хай і непрямо, вибудовувати якісь стосунки в цьому сенсі. Те, що Росія поставляє Ірану певні воєнні технології, – це 100%. І це нас всіх непокоїть і має об’єднувати.

А у Ізраїлю достатньо важелів впливу на цю ситуацію?

Недостатньо, інакше вони б так не переживали.

Чи Ізраїль може стати стороннім посередником в цій війні, як це намагається робити Туреччина?

Турки грають в шахи на всіх дошках – продають нам зброю, одночасно отримуючи якийсь зиск у росіян.. А Ізраїль точно не був просто стороннім спостерігачем, принаймні, за минулого уряду. Виходимо з того, що позиція Ізраїлю суто прагматична. Це нам треба їм довести свою необхідність – напряму чи через американців. А чим ми можемо їх зацікавити, коли у нас зараз війна, повний розвал економіки і так далі? Є декілька «фішок» на кшталт представництва посольства в Єрусалимі, які ми могли б виставити на стіл, а вони – використати в своїх інтересах, але говорити про це поки не варто.

На Раді послів, яка відбулася в Києві наприкінці року, ви мали особисту зустріч з президентом? Чи він давав вам якісь настанови, враховуючи його особливе ставлення до Ізраїлю?

З президентом особистих зустрічей не було, з Єрмаком була, ми обговорили особливо чутливі питання. Але про те, що робиться в цих чутливих сферах, я публічно говорити не можу. Хоча я всіма силами намагаюсь отримати якийсь результат. І ми його в обмежених дозах отримуємо: наприклад, в Ізраїлі лікують наших поранених військових, гуманітарка йде… Але завжди хочеться більшого. У президента ж позиція проста: якщо Ізраїль – демократична країна, він має працювати в тому ж режимі, що й інші демократичні країни, які нас підтримують всіляко і публічно.

Павло Вуєць, «Главком»