Український мільярдер Рінат Ахметов будує імідж законослухняного бізнесмена-патріота
Юридична війна з Росією та закриття медіабізнесу. До чого готується мільярдер?
Останні тижні найзаможніший український бізнесмен Рінат Ахметов, без перебільшення, у всіх на вустах. У кінці червня він публічно подав позов проти Росії до Європейського суду з прав людини через її військову агресію.
А вже в липні мільярдер неочікувано для всіх заявив, що його група «Систем Кепітал Менеджмент» («СКМ») виходить із медійного бізнесу в Україні. Формальною причиною такого рішення стало виконання вимог так званого закону про деолігархізацію. Тобто аби не потрапити до реєстру олігархів, Ахметов власноруч знищив свій, найпотужніший в Україні, медіахолдинг. Принаймні, у цьому нас переконують офіційні релізи.
Що ж насправді стоїть за стрімкою еволюцією мільярдера? Як колись проросійський «король Донбасу» трансформувався у палкого українського патріота та законослухняного громадянина? Усім цим змінам посприяли не лише вимоги законів, а й серйозні бізнесові пертурбації через несприятливу кон’юнктуру.
Саме під впливом глобальних трендів радикально змінилася риторика не лише Ахметова, а й людей, яких прийнято зараховувати до його оточення. У підсумку бізнесменом була обрана нова стратегія, яка наразі полягає у зменшенні інвестицій в Україну.
Під приводом законослухняності
Отже, ахметівська «Медіа Група Україна» згорнула своє ефірне і супутникове телемовлення, друковані і онлайн-медіа. Пояснення «СКМ» було доволі простим – цього вимагає закон. Відповідну заяву також зробив особисто власник компанії на її офіційному сайті.
«Таке рішення продиктоване набранням чинності законом «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». Як найбільший приватний інвестор в економіку України я неодноразово казав, що не був, не є й не буду олігархом», – заявив Рінат Ахметов.
Він додав, що «короткий шестимісячний термін, визначений законом для продажу медіаактивів, і російська воєнна агресія проти України не дають можливості «СКМ» продати медіабізнес на ринкових умовах». Тож нібито цей тягар віддається державі безкоштовно. Але дуже сумнівно, що в нинішніх умовах держава зможе утримувати цю медіамашину на тому самому рівні або комусь її перепродати. Проте є й інший нюанс.
Як зазначають медіаексперти, насправді телеканали, тобто їхня техніка, люди, нерухомість, бренд, права та передавачі залишаються таки в Ахметова. Чи він їх просто ліквідує, чи використає в якийсь інший спосіб (наприклад, відкриє мовлення закордоном), досі достеменно не відомо. До того ж канали холдингу «Медіа Група Україна» не просто транслюють марафони «Єдині новини» і «FreeДом», а й виробляють частину їхнього контенту. І в тому, щоб вони це робили, держава була зацікавлена і навіть платила за це гроші (зокрема, за «FreeДом»). Тепер же державі передаються лише «голі» ліцензії ахметівської медіагрупи, брати які у нинішніх гравців українського ринку за нинішніх умов навряд чи є особливе бажання.
фото: apostrophe.ua
Юридичний фронт
Та справа тут не лише в бізнесі та бажанні бізнесмена сформувати собі імідж законослухняного українського патріота. Як і у випадку з позовом Ахметова проти Росії до ЄСПЛ.
За допомогою міжнародної юридичної фірми Covington & Burling LL мільярдер планує притягнути РФ до відповідальності за руйнування української інфраструктури, зокрема, його підприємств («Азовсталь» та Маріупольський меткомбінат імені Ілліча). Бізнесмен також хоче змусити країну-агресора відповісти за мародерство й викрадення експортних товарів – отримати від Москви мільярди компенсацій за грубі порушення своїх прав власності.
Проте варто згадати, аби прийти до такого кардинального антипутінського кроку, Ахметову знадобилося понад вісім років. Адже на початках російсько-української війни у 2014-2015 роках він намагався дотримуватися стратегії «миротворця». Навіть після втрати рідного Донецька колишній його «король» продовжував утримувати проросійські політичні проєкти та декларував заклики до миру, які де-факто були спущені у сумнозвісний «гудок».
Спочатку був «гудок»
Дійсно, зміни в публічних заявах Ахметова неможливо не помітити, адже, приміром, весною 2014-го найбагатший українець не наважувався називати речі своїми іменами: путінську агресію – агресією, а російську окупацію Криму та частини Донбасу – окупацією. Все, на що він тоді насмілився, були аполітичні Марші миру, які організовували на його підприємствах.
Фото: Twitter/Новости Донбасса
Насправді, донецький мільярдер тоді просто обрав вичікувальну стратегію. Спочатку переїхав із резиденції у Донецькому ботанічному саду, біля якої постійно стали збиратися озброєні бойовики «ДНР», до спокійних апартаментів у Києві. Однак на малій батьківщині все ж залишив кількох агентів впливу своїх інтересів, які швидко інкорпорувалися до «владних» структур квазіреспубліки. За даними досліджень на осінь 2017 року, близькими до Ахметова вважалися мінімум шість топколаборантів в «ДНР».
По-перше, два екснардепа від Партії регіонів з ахметівської групи у парламентській фракції Партії регіонів – Олександр Бобков та Юрій Чертков, добре знайомі Ахметову ще з буремних 90-х, котрі впливали на процеси в окупації дещо опосередковано.
По-друге, це тандем «управлінців» безпосередньо в «уряді ДНР»: колишній менеджер ФК «Шахтар», «віце-прем’єр» Дмитро Трапезніков (після ліквідації Олександра Захарченка в серпні 2018-го він навіть був «в.о. глави ДНР», а потім втік до російської Калмикії, де став мером калмицької столиці Елісти) та екскерівник апарату Донецької міської організації Партії регіонів, «в.о. міністра промисловості та торгівлі ДНР» Олексій Грановський (де він зараз, невідомо).
По-третє, мова чи не про найвідомішого зрадника Олександра Ходаковського, який до російської агресії був начальником відділу Центру спеціальних операцій «А» (спецпідрозділ «Альфа») при управлінні СБУ в Донецькій області, а потім став ватажком бандформування «Восток». Його бойовики охороняли об'єкти промислової інфраструктури, що належать Ахметову, в тому числі донецький стадіон «Донбас Арена». Також «востоковці» Ходаковського супроводжували і забезпечували безпеку гуманітарних вантажів фонду Ахметова «Поможем» та альтернативні поставки бензину з України і його збут в «ДНР», зокрема, через тоді ще підконтрольні ахметівським структурам АЗС «Паралель».
Зрештою, ще одним «агентом» олігарха в окупованому Донецьку називали самого «главу ДНР» Захарченка. Той був директором ТОВ «Торговий дім «Континент», що, буцімто, входило в орбіту інтересів Ахметова, а з настанням «русской весны» очолив бандформування «Оплот» (цю радикально проросійську структуру організував і фінансував вищезгаданий екснардеп Бобков). У квітні 2014 року «Оплот» захопив приміщення Донецької міськради та виставив охорону біля ахметівської резиденції у Донецькому ботанічному саду. Проте всі прив’язки Захарченка до Ахметова фактично закінчилися у березні 2017-го, коли Кремль наказав своїм гауляйтерам в ОРДЛО «націоналізувати» всі без винятку підприємства Ріната Леонідовича. Після цього він остаточно втратив титул «короля Донбасу».
Круте бізнес-піке
Щоб зрозуміти, що обрана в перші роки російської агресії стратегія «і вашим, і нашим» не принесла найбагатшому українцю користі, варто просто прослідкувати зміни розмірів його статків. Ці показники щодо усіх світових багатіїв, у тому числі Ахметова щодня, фіксує впливове американське агентство Bloomberg за результатами торгового дня на Нью-Йоркській біржі. Так от вже на початку березня 2017 року власник «СКМ» вибув із його списку ТОП-500 мільярдерів світу, встановивши власний антирекорд – $3,5 млрд.
За підрахунками Bloomberg, український мільярдер №1 збіднів за останні 10 років у шість з половиною разів
Ще в кінці січня 2017-го Bloomberg оцінював його капітали в $4,65 млрд, найкращий результат у 2016-му фіксувався за Ахметовим цим американським агентством у квітні ($4,52 млрд), у 2015-му – у січні ($10 млрд.), у 2014-му – у травні ($13,3 млрд.). Ну а в січні 2013 року Ахметовим був поставлений власний рекорд багатства – $22,4 млрд. Відтак в реальності лише за 2013-2017 рр., за підрахунками агентства Bloomberg, український мільярдер №1 збіднів майже у шість з половиною разів.
Дані Bloomberg
І справа була не лише у тотальному «віджимі» у Ахметова в ОРДЛО всіх його заводів, шахт, готелів та символу минулого панування в регіоні – всесвітньо відомого стадіону «Донбас Арена». Наприклад, у 2014-2016 рр. Харцизький трубний і Єнакіївський металургійний заводи взагалі принесли гірничо-металургійному холдингу «Метінвест» збитки в розмірі $214 млн, тому експропріювали окупанти здебільшого вже збиткові підприємства. Проте головним було інше – остаточний розрив важливих для всього бізнесу «СКМ» технологічних ланцюжків.
Так, коксівне паливо із захопленого росіянами «Краснодонвугілля» припинило йти через лінію фронту на коксохімічні заводи, а вугілля антрацитової групи з об’єднань «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит» не змогли отримати теплоелектростанції ДТЕК на контрольованій українським урядом території. І це лише два окремі фрагменти руйнації, а їх набагато більше. У результаті стрімко зменшилась сама капіталізація бізнесу Ахметова, що наочно й демонстрував індекс Bloomberg.
Втрата політичного капіталу
Однак такі ж, як і тепер, грубі порушення російськими окупантами прав власності у 2017-му не змусили господаря «СКМ» вдатися навіть до жорсткої критики. Компанія мільярдера тоді виступила із дуже обережною заявою у вкрай м’якій формі, щоб, певно, не дратувати Кремль. «Група «СКМ» завжди працювала і продовжує працювати виключно в рамках українського законодавства, в тому числі – наші підприємства на НКТ (такою абревіатурою роками користувалися в «СКМ», вона означає «неконтрольовані території Донецької і Луганської областей» – «Главком»). І жодний тиск не змусить нас змінити юрисдикцію своїх активів... Ми вважаємо приватну власність суверенною, а вимога про перереєстрацію своїх підприємств та сплату податків самопроголошеними «ДНР» та «ЛНР» – неприйнятною», – йшлося у заяві.
Схоже, ця м’якість пояснювалася виключно політичним чинником. Ахметов на той момент продовжував фінансувати проросійських спадкоємців Партії регіонів – «Опозиційний блок», половина парламентської фракції якого (зо два десятки депутатів) були його єдиним політичним активом всеукраїнського рівня. Активом, який геть ні на що не впливав, але вимагав від його бенефіціара постійної стриманості в оцінці злочинів Володимира Путіна. Що ж до регіональних впливів олігарха, то після остаточної втрати ним Донецька вони зосередилися там, де зберігався контроль над промисловими активами – у Маріуполі, Запоріжжі, Кривому Розі та Павлограді. Частково ці впливи розповсюджувалися на Харків і Одесу через окремих представників тамтешніх еліт.
Фото: Укрінформ
На парламентських перевиборах-2019 «Опоблок», розлучившись із групами Юрія Бойка – Сергія Льовочкіна та Віктора Медведчука – Вадима Рабиновича (обидві групи пострегіоналів об’єдналися в ОПЗЖ), складався виключно з близьких до Ахметова політиків. До першої десятки партійного списку ввійшли мери згаданих міст: харківський градоначальник Геннадій Кернес, одеський – Геннадій Труханов, запорізький – Володимир Буряк, маріупольський – Вадим Бойченко, павлоградський – Анатолій Вершина. А також тодішній гендиректор «Запоріжсталі» Ростислав Шурма (тепер він – заступник керівника Офісу президента) та на той момент вкрай проросійські політики з Кривого Рогу і Харкова Олександр Вілкул та Євген Мураєв. Останньому компанію у партійному списку склав не менш одіозний в своїй проросійськості земляк Михайло Добкін.
Та попри такий, без іронії, яскравий склад «Опоблок» ті вибори з тріском програв, отримавши лише 3% голосів виборців та зумівши протягнути по мажоритарці тільки шістьох партійців (серед них був молодший бізнес-партнер Ахметова у «Метінвесті» Вадим Новинський). На проросійському електоральному полі конкуруюча ОПЗЖ із загальним результатом в 13% виявилася більш ніж учетверо спритнішою за ахметівців. Через рік на місцевих виборах власник «СКМ» не робив спільний політичний проєкт, а вів окремі колони: іменні блоки у трьох своїх базових містах – Маріуполі (Бойченка), Запоріжжі (Буряка) та Кривому Розі (Вілкула). Однак то вже були «сльози» у порівнянні із колишнім політичним капіталом мільярдера загальнонаціонального масштабу.
Ставка на український патріотизм
2020 рік став для найзаможнішого українського громадянина знову кризовим – за оцінками аналітиків Bloomberg, його капітали у березні 2020-го скоротилися до $3,64 млрд. Проте цього разу основний вплив мали не політичні події, а планетарна пандемія Covid-19, яка різко зменшила світові ціни на сировину, зокрема й металопродукцію. Однак пожвавлення ринку не забарилося, і вже на початок 2022-го Ахметов зріс за рік на 50% та, по суті, відновив половину своїх колишніх статків, сягнувши цифри в $11,8 млрд.
Паралельно у олігарха оновився інтерес до політичної боротьби. У листопаді 2021-го він публічно назвав звинувачення президента Володимира Зеленського на свою адресу в підготовці державного перевороту «суцільною брехнею». Медіаресурси мільярдера почали планомірно і цілеспрямовано атакувати Банкову, цілою подією для країни виявилося святкування Савіком Шустером, топ-ведучим телевізійного холдингу Ахметова, свого дня народження у Вільнюсі за участю відомих опозиційних до Банкової політиків.
Втім, вранці 24 лютого в черговий раз все обвалила путінська агресія, яка перейшла у повномасштабну стадію.
Фото: Bloomberg
Ще напередодні масованого військового вторгнення РФ в Україну Ахметов чи не першим з великих вітчизняних підприємців закликав владу, бізнес і українських громадян до єдності та оголосив про сплату своєю компанією «СКМ» мільярда гривень податків наперед. 23 лютого він показово повернувся в країну, оголосивши, серед іншого, що «Україна в небезпеці, але ми зробимо все, щоб її захистити». Того ж дня мільярдер взяв участь у терміновій нараді президента з великим бізнесом, де привселюдно закопав сокиру війни з Банковою та повністю підтримав ініційовану президентом програму «економічного патріотизму».
Одразу після російського вторгнення структури Ахметова надали 100 млн грн територіальній обороні Києва, а загалом, згідно зі звітом «СКМ» за перші 40 днів війни, ця компанія, Фонд Ріната Ахметова та футбольний клуб «Шахтар» передали на допомогу Україні та українцям близько 1,4 млрд грн. У квітні бізнесмен у коментарі Reuters заявив, що Маріуполь був, є і буде завжди українським, а металургійні підприємства «Метінвесту» ніколи не працюватимуть під російською окупацією. «Упевнений, що після перемоги нашої країни у цій війні, ми всі разом відновимо вільну, європейську, демократичну та успішну Україну», – підсумував Ахметов.
Під час війни радикально змінили свою риторику та поведінку й всі ті, кого прийнято вважати ахметівцями. Наприклад, міські голови Маріуполя і Павлограда Вадим Бойченко та Анатолій Вершина зайняли чітку проукраїнську позицію і ввійшли у першу п’ятірку найбільш згадуваних мерів українських міст. Олександр Вілкул, очолив військову адміністрацію Кривого Рогу і перетворився із проросійського політика у справжнього українського націоналіста. В інтерв’ю «Главкому» Вілкул зізнався, що із тим же Михайлом Добкіним, який ще зовсім недавно цькував націоналістів, тепер спілкується українською. Зрештою, сам Добкін тепер фотографується в бейсболці із червоно-чорним прапором та просить вважати його… націоналістом. Тобто це вже, скажімо прямо, чіткий політичний тренд у конкретних політичних колах.
Нова стратегія Ахметова
І ось тепер після руйнування рашистами Маріуполя, знищення двох меткомбінатів, що складали дві третини активів металургійного бізнесу Ахметова, найбагатший українець балансує на межі власних капіталів в районі відмітки $6 млрд (падіння статків за пів року – вдвічі). Та подає проти Росії позов в Європейський суд з прав людини, особливо підкреслюючи, що назва країни-агресора пишеться з маленької літери. «Зло не може залишатися безкарним. Злочини росії проти України й кожного українця – кричущі. Винні мають бути покарані… Цей позов – одна з перших міжнародних юридичних дій проти росії, мета якої – зупинити злочинну діяльність російського агресора, знищення української економіки й розкрадання українських активів», – цитує свого акціонера «СКМ» на офіційному сайті.
Звісно, активна участь такого помітного бізнесмена на юридичному фронті російсько-української війни додає більших шансів отримати в майбутньому солідні репарації від режиму Путіна на післявоєнне відновлення України. Експерти допускають, що обсяг вимог структур Ахметова в суді за рахунок закордонних активів РФ може сягати $20 млрд. Але водночас наполягають на необхідності ухвалення в Україні спеціального закону, згідно з яким український Мін'юст стане єдиним уповноваженим від імені українського населення та бізнесу вести роботу зі стягнення з Росії компенсацій. Інакше буде порушений соціальний принцип під час відшкодування збитків постраждалим від війни, коли олігархам за сприяння дорогих юристів дістанеться левова частка цих коштів.
Фото: ФК «Шахтар»
Повертаючись до питання фактичного припинення групою «СКМ» власного медіабізнесу в Україні, то це, в принципі, вкладається в обрану Ахметовим нову стратегію. Вона полягає у відмові від неприбуткових активів, які ще й не дають тепер політичних дивідендів. Натомість окремим політичним бонусом виступає якраз демонстративне виконання вимог закону про деолігархізацію. І це може додати мільярдеру-«неолігарху» неабиякого позитивного реноме як в українському, так і у західному публічному просторі, над чим він особливо активно працює довгі роки. Тим більше, вже є плани «йти Європу» не словом, а ділом. Приміром, як повідомив гендиректор «Метінвесту» Юрій Риженков, побудувати новий завод у Болгарії чи Італії.
Олег Поліщук, для «Главкома»
Коментарі — 0