«Ті, що греблю рвуть». Чи заплатять росіяни за екоцид та знищену ГЕС?
Рік тому, у ніч проти 6 червня 2023 року, окупанти підірвали греблю Каховської ГЕС, створивши таким чином нездоланну водну перепону на шляху планованого контрнаступу українських військ. Брутальної військової мети було досягнуто шляхом створення найбільшої в ХХІ ст. техногенної катастрофи у світі.
Велика вода накрила понад 80 населених пунктів, мінні поля з обох боків Каховського водосховища, лани, заповідні угіддя, а також склади палива, хімікатів, скотомогильники… За кілька днів ця вся «здобич» потрапила у море. «Наслідки для екосистеми Чорного моря вплинули на акваторії всіх країн басейну», – констатують у Міндовкілля.
Катастрофа, свідомо спричинена Росією, створила абсолютно інакший екологічний та економічний ландшафт цілого регіону, майбутнє якого залишається невизначеним і, за відсутності промислових обсягів води, наразі малоперспективним.
«Главком» розбирався, які недосліджені небезпеки таїть у собі нова ситуація, чи доцільно після перемоги відбудовувати ГЕС та чи є перспектива стягнути з агресора компенсацію за збитки, завдані людям і природі півдня України?
Руйнівна вода і біда, зарита в землю
Знищенням Каховської ГЕС окупанти завдали колосальних втрат людям, природі та економіці краю. Не всі з них можна підрахувати навіть сьогодні.
Насамперед під час повені загинули люди. Лише на контрольованій Україною території Херсонщини – 31 людина. Кількість жертв на окупованому лівому березі Дніпра невідома, у МВС припускають, що їх може бути значно більше, оскільки росіяни не поспішали з рятувальною операцією.
Люди, котрі опинилися у зоні лиха, втратили домівки та майно.
Не слід забувати, що з обох боків Каховського «моря» були мінні поля, і рукотворна повінь розмила їх та понесла вниз за течією.
«Унаслідок неконтрольованої міграції мін, встановлених агресором на лівому березі Дніпра, у небезпеці опинилися території поза межами ведення бойових дій. Крім того, було виявлено відривання якірних річкових мін противника, які детонували при зіткненні з берегом. Деякі міни вода віднесла до Чорноморського узбережжя Одеси. Після осушення водосховища виявлено протидесантні міни супротивника ПДМ-1М та ПДМ-2», – констатував у червні 2023 року Владислав Дудар, офіцер Головного управління протимінної діяльності, цивільного захисту та екологічної безпеки Міноборони.
Це «відкладена» біда, зарита в землю на багато десятиліть: товстий шар мулу накрив «мандрівні» міни, які осіли в річищі, що скоро висохло, і навіть за сприятливих обставин, коли сюди зможуть дістатися сапери, виявити ці вибухові пристрої буде складно.
Коли Каховське водосховище висохло, виявилося, що без питної води залишились понад 1,5 млн. мешканців чотирьох областей України. Кірм того, під загрозою опинилася Запорізька атомна станція, охолоджувальна ставки якої були пов’язані з Каховським водосховищем.
Зневоднення призвело до серйозних втрат аграріїв. Чимало підприємств, які користувалися ресурсом водосховища, закрилися, а аграрні господарства змушені були скоротити площі оброблюваних земель або відмовитися від сільськогосподарських культур, які потребують зрошення.
Шар мулу вкрив міни, які осіли у висохлому річищі, тож навіть коли сюди зможуть дістатися сапери, виявити ці міни буде складно
Загалом ООН оцінила прямі збитки України від руйнування московитами Каховської ГЕС у $14 млрд. З них, за оцінками, про які Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів повідомило «Главкому», збитки, завдані природі, становлять $3,8 млрд.
Наразі все це – просто великі і страшні цифри, певною мірою узагальнені, приблизні, кажуть екологи. Крім того, ці цифри не містять довгострокових потенційних втрат, які сьогодні навіть складно уявити, не те що порахувати. Щоб достеменно встановити втрати, яких зазнала природа, знадобляться десятиліття наукових спостережень після війни.
«Катастрофа настільки масштабна, що я просто не бачу, як ми можемо під час війни ефективно зібрати всі необхідні докази (для кримінальної справи за фактом екоциду – «Главком»). Наша здатність набирати доказову базу дуже обмежена, бо навіть звільнені території, які постраждали від підриву ГЕС, заміновані», – ділиться ботанік, експерт Української природоохоронної групи Іван Мойсієнко.
Відомо, що слідчі Офісу генерального прокурора України фіксують дані щодо завданої природі шкоди, формуючи доказову базу для притягнення Росії до відповідальності. «Главком» надіслав запит про хід розслідування до Офісу генпрокурора, проте на момент публікації відповідь так і не дійшла.
Водночас юристи та екологи неодноразово підкреслювали, що у міжнародному праві не врегульоване саме поняття «екоцид», отож судова справа проти РФ наразі майже безперспектива. «Немає алгоритму задіяння поняття «екоцид» у міжнародній практиці. Процес юридичної імплементації досі ще тільки триває», – говорить «Главкому» Мойсієнко.
Науковці розклали всі біди екосистеми краю «по поличках», розділивши екологічні наслідки каховської трагедії на три блоки.
Вчені-екологи зафіксували зміни, що відбулися за рік, і тепер сперечаються та не можуть дійти згоди у прогнозах, що відбуватиметься далі з цими екосистемами.
«Кругом поле, як те море, широке синіє...»
На дні велетенської водойми, де ще минулого року билися хвилі, сьогодні буяють вербові хащі. 150 гектарів вербового і тополевого лісу. Таким стало Каховське «море».
Фотографії дерев на дні всохлого водосховища, які виклав нещодавно еколог Вадим Манюк, вразили соцмережі.
Дослідники природи дивуються, що за один лише рік дерева з насінин виросли на два і більше метри. Це унікальний випадок у світі, вважає чимало науковців. А унікальний тому, що, за прогнозами, дно Каховського водосховища внаслідок ерозії ґрунту та ще й за сприяння літньої спеки і вітрів мало би перетворитися на напівпустелю, такі собі другі Олешківські піски.
Механізми цього дива пояснює «Главкому» зоолог, керівник Української природоохоронної групи Олексій Василюк: «Нам певним чином пощастило. Водосховище зруйнували якраз у той момент, коли летів тополиний та вербовий пух. Щойно вода почала відступати, хвилі висіяли пух, тобто насіння дерев, всією поверхнею, і масове проростання дерев сталося завдяки цьому».
Минулого року, каже еколог, дехто пророкував, що ліс геть замерзне або засохне. «Але ж не замерз! Остання експедиція за участі моїх колег виявила на Запоріжжі, де була південна частина водосховища, чотирьохметрове дерево, тополю. Дуже дивна ситуація склалася. Південь колишнього водосховища заростає вербами, а північ – тополями», – розповідає керівник Української природоохоронної групи.
Але із зневодненням загинуло все живе, для кого водосховище було домівкою. «Там жили мільярди планктонних організмів та риб. Все це було викинуто у Чорне море і загинуло у морській воді. Глибоководні молюски і раки, що жили на дні, загинули», – констатує Василюк.
Натомість район техногенного лиха почали заповнювати інвазійні види рослин, тобто чужинці, непритаманні цій території. «Під час першої ж експедиції в район водосховища, через кілька тижнів після вчиненого росіянами теракту, ми зафіксували кілька видів рослин типу злинки канадської, амброзії. Утім, долина річки в цьому сенсі інша – там ці рослини не приживаються», – говорить Василюк. Про тварин у постраждалому регіоні вчені знають дуже мало. «Неможливо відстежити тварин у зоні бойових дій, – пояснює еколог. – За ними треба дуже довго і по-особливому спостерігати. Жодна з наших експедицій не змогла в цьому плані нічого дослідити».
Страта Великого лугу
Підрив ГЕС фактично знищив заповідні території пониззя Дніпра, а це залишки Великого лугу, оспівані в піснях січовиків плавні – те, що лишилося після побудови на Дніпрі у 1950-ті роки каскаду гідроелектростанцій.
Затопленими або підтопленими виявилися 80 тис. га особливо цінних заповідних земель, серед них – національні природні парки «Кам’янська Січ», «Великий Луг», «Нижньодніпровський», Чорноморський біосферний заповідник.
«Нижньодніпровський національний парк затопило весь: усі плавні Дніпра від Каховки до Херсона, і всі острови. Це все накрило потоками брудної води та намулу, – згадує Олексій Василюк. – Тварини, що мешкали там, всі до єдиної засипані мулом чи викинуті в море. Все живе, окрім дерев, дорослих птахів, що могли піднятися у повітря, і очерету пішло за водою. Сміливо можна називати це актом екоциду».
Деякі види живих істот в Україні можна було зустріти лише на території цього національного парку, підкреслює науковець, наприклад, один із видів мурах – ліометопум звичайний, інші червонокнижні види тварин, рослин, комах. Заповідники були середовищем існування для ендемічних (тих, що мешкають лише в межах конкретного, ізольованого географічно простору – «Главком») видів рослин, риб і тварин, а тепер багато з них можуть повністю зникнути у цих краях. Так, були затоплені 70% місць мешкання мишівки Нордмана, до 50% сліпака піщаного тощо.
Отруєння Чорного моря
Руйнування Каховської ГЕС призвело до неконтрольованого скидання величезного об’єму прісної води – впродвож кількох днів червня 2023 року в море вилилося 14,395 кубічних кілометрів, свідчить Міндовкілля. (Щоб краще уявити масштаб, скажемо, що це об’єм половини усіх водних ресурсів такої країни, як Єгипет чи Марокко).
Дніпровсько-Бузький лиман фактично до нуля опріснився, загинули або опинилися на межі загибелі його мешканці. Так, загинули всі тамтешні тритони.
У Міндовкілля, спираючись на спостереження науковців Інституту гідробіології НАНУ, кажуть про можливе зникнення морського судака, який мешкає лише у цьому лимані. Останні 30 років цей вид риби вважали вимерлим в Україні, у 2016 році вчені підтвердили його присутність у лимані, а тепер морський судак знов може зникнути...
«У Чорного моря є сірководневий шар, тобто життя в нашому морі є тільки біля поверхні. Мілководна зона моря – це ділянка від гирла Дніпра до Одеси, і в цьому ареалі розмножується більшість всього живого, що є у Чорному морі. І ця найбагатша його частина була після вибуху на водосховищі засипана намулом, опріснена. Саме в той момент там розмножувалося все живе. Цифр ніяких немає, але мої колеги-морські біологи з Одеси оцінюють період відновлення біорізноманіття у десятиліття», – констатує Олексій Василюк.
Мільйони тонн прісної води, що вилилися в море, принесли з собою безліч мертвої органіки, а разом з нею – патогенні бактерії. «Проте за зиму море всю цю органіку перетравило повністю, – каже морський біолог, директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий. – Набагато гірше, що в море потрапила величезна кількість добрив та пестицидів із полів та складів аграрних підприємств. Масштаб проблеми, на жаль, неможливо оцінити зараз, бо вийти в море, щоб зібрати всі потрібні проби для аналізів, неможливо в нинішніх умовах».
Як повідомили «Главкому» в Міндовкілля, у червні 2023 року забруднення Чорного моря нафтопродуктами утричі перевищило допустимі норми; зафіксовані високі концентрації міді – на окремих ділянках більш ніж у 100 разів; у 67 разів було перевищено концентрацію цинку, фіксувалось перевищення кобальту в чотири рази.
Нова ГЕС у Каховці чи повернення Великого лугу?
Ще минулого літа в Україні почали палко дискувати, що буде натомість зруйнованої ГЕС – заповідний Великий луг, як у давнину, коли на Дніпрі були пороги, чи нова гідроелектростанція.
Відразу зауважимо: до деокупації серйозне обговорення жодного з варіантів неможливе, все це буде мольфарством. Сьогодні навіть приблизно не можна уявити ні час та територіальні масштаби деокупації, ні екологічні та економічні обставини, які складуться на той момент, ні наявний людський ресурс, ні економічну доцільність відбудови ГЕС на той час.
«Перспектива побудови нової ГЕС на місці зруйнованої залежить від деокупації», –зауважив у розмові з «Главкомом» заступник гендиректора «Укргідроенерго» Богдан Сухецький.
Генеральна лінія уряду України сформована ще минулого літа: Каховську ГЕС треба відбудувати наново. У березні 2024 року Кабінет міністрів видав постанову «Про запобігання нецільовому використанню земель, які займало Каховське водосховище». У постанові йдеться про те, що з метою подальшого відновлення Каховського водосховища та будівництва гідротехнічних споруд «на період воєнного стану та протягом п’яти років після його припинення чи скасування заборонити формування, передачу у власність або користування та зміну цільового призначення земельних ділянок на землях, які займало Каховське водосховище».
Справа побудови нової ГЕС – дорога і тривала. Так, за підрахунками Ігоря Сироти, керівника «Укргідроенерго», на це піде щонайменше 5 років і близько 1 млрд євро.
Перспективи побудови нової ГЕС викликали невдоволення екологів, тоді як енергетики, промисловці, аграрії вважають це критично важливим для економіки.
Серед усіх ГЕС Дніпровського каскаду Каховська мала найменшу встановлену потужність – 335 МВт, але для Херсонської та Запорізької областей вона була ключовим об’єктом у регулюванні пікового навантаження енергосистеми, розповів Богдан Сухецький. До того ж, на півдні України розміщено майже 70% усіх потужностей вітроенергетики, тому значення Каховської ГЕС важко переоцінити. Південь України є високоперспективним для подальшого розвитку відновлюваної енергетики, тому потребуватиме додаткових маневрових потужностей для балансування енергосистеми.
Не варто забувати, що від води Каховського водосховища залежало від 2 до 4 млн людей та вся інфраструктура, промисловий і аграрний сектори, загалом уся система господарювання регіону. Якщо не будувати нову ГЕС, значить, треба змінювати економічний ландшафт краю.
Екологи кажуть, що в ХХІ ст. слід шукати інакші підходи до вирішення цих завдань, аніж ті, що запропонувала радянська влада 70-90 років тому, загативши Дніпро каскадом електростанцій.
«Врешті, можна змінити формат економіки регіону, відмовившись від поливного зрошення, запровадити крапельний полив і частину з цієї ділянки зробити пасовищем. За таких умов система господарства існуватиме набагато довше, ніж якби вирішили відновити водосховище», – переконує Олесій Василюк.
Фахівець наводить приклад ЄС, де знайшли новітні підходи до забезпечення потреб в енергетиці, натомість за останні 10 років ліквідували 6900 малих водосховищ і повернули річки в їхні природні русла.
Іван Мойсієнко припускає, що краще натомість водосховища створити кілька накопичувальних ставків, за прикладом тих, які є поблизу Запорізької АЕС.
Богдан Боднарук, Наталка Прудка, для «Главкома»
Коментарі — 0