Правозахисниця пояснила, чому російським воєнним ґвалтівникам не варто розслаблятися

Сексуальні злочини не мають терміну давності, тож ґвалтівника, який розслабився і живе своїм життям, можна знайти і покарати навіть через десятиліття. Зараз так відбувається на теренах колишньої Югославії. Про це в інтерв'ю «Главкому» заявила колишня директорка департаменту міжнародного права Мін’юсту, ексрадниця міністра юстиції, адвокатка Лариса Денисенко.

На запитання, як і коли будуть покарані російські злочинці, правниця відповіла: «Якщо йдеться, наприклад, про Міжнародний кримінальний суд, то наше завдання на сьогодні полягає у тому, щоб зібрати свідчення того, якою була тактика і стратегія російської армії на окупованих територіях. Це означає, що не лише ті, хто ґвалтував, але й ті, хто відповідав за цю тимчасово окуповану територію, тобто керівництво того чи іншого підрозділу, ба навіть найвище керівництво Російської Федерації – від міністра оборони до президента країни – всі ці люди постануть перед судом. Це – наша далекобійна зброя, яку ми зараз по крихтах збираємо. І невимовно вдячні потерпілим за сміливість і свідчення».

Денисенко наголосила, що сексуальні злочини не мають терміну давності, тож людину, котра розслабилася і живе своїм життям, можна знайти і покарати навіть через десятиліття. Зараз так відбувається на теренах колишньої Югославії – хтось із тих, хто ґвалтував у Боснії, вже відсидів свій тривалий термін і вийшов на свободу, а хтось тільки сідає на лаву підсудних, бо жертва лише зараз зважилася говорити.

«І тут є ще один аспект. Ми працюємо над треком геноциду. А геноцид – це в тому числі сексуальне насильство стосовно дітей і сексуальне насильство стосовно жінок та чоловіків – як фактор впливу на подальшу дітородну функцію, фертильність тощо. Ми маємо довести і факт геноциду також, тому й триває кропітка робота з ідентифікації злочинців та їхнього засудження (а вже є кейси і заочних судів також)», – підкреслила адвокатка.

Крім того, експертка пояснила, як відбувається ідентифікація злочинців: «Коло пошуків відразу звужують. Тут діють і опитування полонених, які можуть дещо додавати і засвідчувати. Але головне, що ми знаємо, яка дивізія стояла, наприклад, в умовній Бучі. Тут підключається багато правозахисних організацій, які допомогають встановлювати, хто перебував ось у цьому конкретному периметрі. Це складна робота, так…

Потерпілій, наприклад, буває складно когось опізнати, бо ґвалтівник був у балаклаві абощо. Але вона може пригадати акцент, з яким він говорив, а це вже якась зачіпка – і ось так по краплинах все це збирається, аж доки не стає зрозумілим, хто це міг зробити. Хоча бували випадки, коли жінкам і посвідчення тикали в обличчя».

За словам Денисенко, виключати вірогідність того, що ґвалтівники (якщо вони затримані в Україні) потрапляють у програму обмінів полоненими, не можна.

«Це насправді дуже важка історія, і вона перетинається з тим, що є політичний трек таких рішень, а є – правовий. Правовий аспект, який спирається на рішення Організації Об'єднаних Націй, чітко говорить про те, що всі люди, а особливо цивільне населення і полонені мають бути максимально убезпечені від сексуального насильства. А якщо таке стається, то ми говоримо про те, що відбувся один із найстрашніших злочинів і він дозволяє не обмінювати таких злочинців.

Але політична складова обмінів диктує інші правила, і ми пам'ятаємо, як відбувся обмін Медведчука на Редіса та побратимів. А Редіс та побратими є для росіян воєнними злочинцями. І тим не менш, обмін відбувся, тобто вступила в дію політична історія», – зауважила фахівчиня.

Моральну дилему в цьому питання Денисенко коментує так: «Якщо одного такого виродка – одного ґвалтівника – вдалося би обміняти на жінок-поліціанток Маріуполя, на жінок-прикордонниць, на жінок-цивільних заручниць, то це було б справедливо по відношенню до них. Але чи буде це справедливо щодо людини, яка постраждала від злочинця? Не мені це вирішувати, але я би йшла до людей і чесно говорила про це. Тобто говорила би із соціумом про те, що от є такий вибір… Що ось оцей злочинець може бути доданий до свідчень проти російського військового та політичного керівництва, але може бути й обміняний на наших заручників… І якщо злочинець буде обміняний, мені як правниці лишається тільки юридично підтримати потерпілу та суто по-людськи перепросити в неї за те, що він уникнув покарання».

Адвокатка зазначила, що нас і досі «наздоганяють» історії сексуальних злочинів із деокупованих територій Київщини, Сумщини, Харківщини тощо.

«Можна говорити, наприклад, про тих, хто виїхав з окупованих територій за кордон і вже там задокументував свідчення. Бо людині міг знадобитися час, щоб віднайти душевну рівновагу і подати заяву в поліцію. Потерпілі можуть активно працювати з адвокатами, з правозахисниками, але коли ти запитуєш, чи готові вони подавати офіційну заяву, дехто робить крок або навіть кілька кроків назад і відповідає: «Я ще подумаю». Дуже багатьом людям реально потрібна підтримка і якась впевненість у тому, що їх не покинуть і що до них буде гуманне ставлення, на яке вони заслуговують. Тобто людина вирішує поспостерігати за ситуацією і вже пізніше ухвалити рішення», – пояснила правниця.

На її думку, вже зараз потрібно працювати на підтримку, інформування, на заборону цькування жертви, на відмову від того, щоб звинувачувати її, та на зміну культурних патернів.

Нагадаємо, директорка департаменту національних гарячих ліній та соціальної допомоги громадської організації «Ла Страда-Україна» Альона Кривуляк в інтерв'ю «Главкому» розповіла про те, що не можна казати потенційному ґвалтівнику, як мінімізувати наслідки зґвалтування, якими словами і діями підтримати людину, якщо вона розповіла вам про пережите і чому обов’язково треба повідомляти про усі факти злочинів на сексуальному ґрунті у правоохоронні органи.