Які цілі «СВО» Путіна? Документ 2022 року розкриває плани РФ на післявоєнний устрій України

У розпорядженні журналістів-розслідувачів «Системи» (спільний проєкт «Радіо Свобода» та «Настоящего Времени») опинилися перші пропозиції Росії щодо «мирного договору з Україною», складені невдовзі після повномасштабного вторгнення у 2022 році. Цей документ, який раніше не публікувався, дозволяє зрозуміти, чого саме Росія добивалася в перші тижні війни, яким вона бачила майбутнє України у разі її капітуляції – і чому ці умови були нездійсненними.

З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну минуло тридцять два місяці, а «цілі СВО» так і залишаються неясною риторичною формулою, яку повторює російська влада. Подробиць про те, в чому саме ці цілі, досі ніхто не представив. Слова «денацифікація та демілітаризація», які Путін використав на початку 2022 року, виявилися незрозумілими для жителів Росії.

«Система» вивчила документ, що раніше не публікувався, що проливає світло на початкові цілі вторгнення. Це список умов для припинення вогню та миру, який російська сторона передала українським делегатам у ході третього раунду переговорів у Білорусі 7 березня 2022 року. Це найраніший із відомих нині документів, у якому письмово викладено вимоги Росії до України.

Документ надало «Системі» українське джерело, знайоме з перебігом переговорів; його справжність підтвердило джерело з російської сторони (обидва вони попросили про анонімність, оскільки не уповноважені коментувати питання публічно).

Нейтралізація замість нейтралітету. Що саме міститься у проекті договору

Перша зустріч російських та українських переговорників відбулася лише через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення. Українська делегація на чолі з лідером фракції «Слуга народу» у Верховній Раді Давидом Арахамією приїхала до Польщі, а звідти перелетіла гелікоптером до резиденції Олександра Лукашенка «Лясковичі» неподалік польсько-білоруського кордону. Там українські переговорники зустрілися з російськими делегатами на чолі із помічником Путіна Володимиром Мединським.

Як пише «Система», спочатку делегації обмінювалися ідеями та пропозиціями, здебільшого усно. До 7 березня, третього раунду переговорів розпочалося обговорення конкретних документів. Одним із них і став проєкт «Договору про нейтралітет України», написаний у Москві та привезений на переговори до Білорусі групою Мединського.

На той час Росія вже понад півтора тижні вела активні бойові дії в Україні. Російські війська стояли під Києвом, вели руйнівні бої за Маріуполь, окупували частини Харківської, Херсонської, Миколаївської, Чернігівської та Сумської областей. Проте марш-кидка та запланованого«Києва за три дні» не вийшло, і українські військові давали жорстку відсіч наступу.

Проєкт документа, який має «Система», датований 7 березня 2022 року. Перші пропозиції принесла саме Росія і на основі цього проєкту велася подальша робота.

У документі шість сторінок основного договору та чотири сторінки додатків. Вісімнадцять статей охоплюють різні сфери: параметри нейтралітету України (військові та міжнародні зобов'язання), питання кордонів, гуманітарні питання (мова, релігія, історія), а також зняття санкцій з Росії.

Документ було складено задовго до анексії Росією чотирьох українських регіонів у вересні 2022 року, і в ньому, відповідно, не згадуються Херсонська та Запорізька області, але є давно та публічно озвучені бажання РФ, щоб Україна повністю відмовилася від Криму, Севастополя, Донецької та Луганської областей. 

У першій версії свого «мирного договору» Росія також наполягала на майже повному роззброєнні України під своїм необмеженим контролем, ізоляції країни від допомоги Заходу та розміщення російських військ на територіях, зайнятих у перші тижні вторгнення, для довгострокового контролю над ними.

Деякі з цих параметрів не змінювалися протягом переговорного процесу.

Так, на початку березня українські делегати попередньо погодилися на, здавалося б, головну вимогу Росії: стати «постійно нейтральною державою», яка ніколи не вступить до НАТО і не дозволить іноземним військам базуватись на своїй території. Протягом усього переговорного процесу у 2022 році аж до його заморозки у квітні цей пункт залишався незмінним та не оскаржувався жодною зі сторін переговорів.

Але диявол криється в деталях: бажання Москви перевершували те, що могла б дати будь-яка незалежна, нехай і найбільш нейтральна, держава.

Порівнявши цю версію договору з пізнішим варіантом, розслідувачі «Системи» вибрали кілька пунктів, які або зникли з подальших редакцій тексту, або були дуже змінені, або українська сторона надалі відмовлялася навіть обговорювати їх. Саме ці невеликі деталі дають змогу зрозуміти, наскільки великі були запити Росії.

Росія спочатку вимагала скоротити до мінімуму всю українську армію – а точніше, до 50 тис. осіб, включаючи 1,5 тис. офіцерського складу (це вп'ятеро менше, ніж Україна мала до 2022 року). Якби це бажання виповнилося, в України залишилося б лише чотири кораблі, 55 вертольотів та 300 танків. Станом на 2022 рік це було менше за армію сусідньої Білорусі (у якій на той час проживало майже вп'ятеро менше осіб, ніж в Україні).

Пропозиції Росії щодо лімітів чисельності та озброєння України

фото: Оадіо Свобода

• Україні пропонувалося «не розробляти, не виробляти, не купувати та не розміщувати на своїй території ракетні озброєння будь-яких видів базування з дальністю стрілянини понад 250 км». Саме таку відстань, наприклад, відокремлює Кримський міст від контрольованого Україною Гуляйполя, розташованого неподалік лінії фронту. Більше того, Росія залишала за собою право в майбутньому забороняти Україні «будь-які інші види озброєння, які можуть бути розроблені в результаті наукових досліджень».
• У уяві росіян Україна мала «визнати незалежність» так званих Донецької та Луганської «республік» – причому в межах адміністративних областей України (станом на 24 лютого 2022 року Росія контролювала тільки частину цих областей; до кінця 2024 року у неї все ще немає повного контролю за цими територіями).
• Автори російського документа вважали, що саме Україна має взяти на себе витрати на відновлення інфраструктури Донбасу, зруйнованої з 2014 року.
• Росія також вимагала скасуванння всіх санкцій – як українських, так і міжнародних – та відкликання всіх міжнародних позовів, поданих з 2014 року.
• На додаток до цього Росія наполягала на наданні російській мові статусу державної та відновлення всіх майнових прав Української православної церкви Московського патріархату.
• Нарешті, автори проєкту вимагали «скасувати і більше не вводити будь-які заборони символіки, що асоціюється у державах із перемогою над нацизмом», тобто фактично знову легалізувати в Україні радянські та комуністичні символи. До документа додано перелік українських законів, які автори назвали прикладами «нацифікації та героїзації нацизму». Примітно, що під цю категорію потрапили закони «Про увічнення перемоги над нацизмом» та «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму».

Що Україна отримала б у відповідь

По суті, цим документом Росія пропонувала Україні лише «режим припинення вогню» та «заходи щодо припинення бойових дій». Ні про який відвід російських військ з території України не йшлося: Росія брала на себе зобов'язання винятково не розширювати територію, що контролюється на той момент.

Україні в цей же час пропонувалося відвести всі свої війська на пункти постійної дислокації (або місця, «визначені РФ»), а іноземним партнерам – негайно припинити будь-яку допомогу та відкликати з України всіх співробітників, які стосуються військових формувань, включаючи військових радників.

Російські війська, а також сили національної гвардії, за планом авторів пропозицій, мали залишитися на своїх місцях аж до виконання Росією та Україною «всіх зобов'язань за цим договором». Оскільки ці зобов'язання включали масштабні зміни у законодавстві, роззброєння та ухвалення міжнародних гарантій, російська армія у разі укладення такої угоди могла б стояти під Києвом роками. Контроль за розведенням військ Росія також пропонувала взяти на себе, допускаючи участь України і, за необхідності, Генерального секретаря ООН.

«Слід розрізняти: публічні заяви Путіна про цілі вторгнення – та його реальні наміри, які стають яснішими з плином часу», – зазначає у розмові з «Системою» провідний експерт центру Карнегі, автор статті «Якій вигляд може мати довгострокова конфігурація безпеки для України» Ерік Чарамелла.

Наприклад, пояснює Чарамелла, термін «денацифікація» міг використовуватися Путіним як зручний слоган, зрозумілий і західній, і російській аудиторії. Однак, за словами експерта, за цим терміном Путін приховував інший намір: насильницьке повалення демократично обраного українського керівництва, його заміну на проросійську адміністрацію, окупацію Києва та великих міст України, створення фільтраційних таборів для патріотичних та проукраїнських активістів та політичного керівництва.

Те саме із заявами про необхідність «нейтралітету» України, пояснює Чарамелла: «Хтось, почувши слова про нейтралітет, може подумати: А що в цьому поганого? Путін просто не хоче бачити Україну в НАТО». Але, на мій погляд, насправді він говорив про щось більш радикальне – не про нейтралітет, а про нейтралізацію України як самостійної держави». 

«Таке трактування цілей Путіна підтверджується і ранніми документами з російськими пропозиціями, де, наприклад, потрібно скоротити українські збройні сили до 50 тис. осіб. «У цій парадигмі Україна просто не залишалася б можливості захистити себе», – коментує суть російської версії «договору про нейтралітет» Чарамелла.

У цьому ранньому тексті Росія де-факто пропонувала умови капітуляції України, робить висновок Чарамелла і продовжує: «Документ був структурований так, ніби Україна була агресором, переможеним на полі бою, – що, звичайно, не відповідало реальності. Важко сказати, чи це була спроба вести переговори сумлінно, адже такі умови були б неприйнятними для будь-якого українця. Вони б нейтралізували Україну настільки, що вона стала б беззахисною».

Як змінювалися домовленості

Усі описані вище вимоги – це стартові переговорні позиції, з яких російська делегація розпочала переговорний процес тривалістю кілька тижнів.

Спочатку переговори були інтенсивними: після перших зустрічей у Мінську на початку березня 2022 року делегації часто зідзвонювалися, обмінювалися пропозиціями та щодня фіксували нові версії та правки.

«За поведінкою російської делегації було помітно, що Путін особисто тримає руку на процесі, – розповідає знайоме з історією переговорів джерело «Системи» серед українських політиків. – Іноді, коли українська делегація пропонувала щось,  Мединський вставав і йшов дзвонити – явно до Москви. Співрозмовники «Системи» як у Москві, так і в Києві сходяться на тому, що все виглядало так, ніби Путін справді був зацікавлений підписати якийсь договір».

Якщо порівняти російські пропозиції від 7 березня 2022 року з останньою існуючою версією договору від 15 квітня того ж року, помітно, наскільки знизилися початкові вимоги Росії та наскільки українській делегації вдалося змінити формулювання та порушити багато принципових питань. «Українським переговорникам вдалося прибрати деякі з найбільш образливих пунктів та включити важливі для України елементи, такі як необхідність гарантій безпеки», – зазначає Чарамелла, який вивчив кілька версій договору, що обговорювалися у різний час.

Найголовніша зміна стосувалася опису механізму гарантій безпеки нейтральної України від країн-учасниць договору (до яких пропонувалося включити Велику Британію, КНР, РФ, США, Францію; Росія пропонувала участь ще й Білорусі, Україна – Туреччини). Цю статтю складали на зразок п'ятої статті про колективну оборону Північноатлантичного договору: якби в майбутньому на Україну знову напали, інші країни зобов'язалися б захищати її військовими силами. «Це у своєму роді унікальний контур безпеки», – коментує досягнення у переговорах один із учасників процесу з української сторони.

Другий важливий пункт стосувався питань територіальної цілісності України та міжнародного визнання кордонів. У березні 2022 року пропозиції російської делегації звучали так: є Крим та Севастополь у складі Росії, є окремі Донецька та Луганська «республіки», а є решта України, яка має роззброїтися та переписати свої закони.

До квітня сторони погодили іншу концепцію: Україна залишається у своїх міжнародно визнаних кордонах, включаючи Крим, Севастополь та якісь неуточнені території, на які не поширюються гарантії безпеки. У прийнятому наприкінці березня у Стамбулі комюніке вказувалося, що статус Криму та Севастополя вирішуватиметься дипломатично. Це становище вражає, писав у 2024 році журнал Foreign Affairs: протягом багатьох років Росія публічно наполягала на тому, що Крим та Севастополь – беззастережно російські регіони, а тепер наче «мовчки визнавала, що це не так».

Під час переговорів іноді виставлялися свідомо нездійсненні умови. Одного разу росіяни намагалися включити до проєкту договору вимогу, щоб Україна відновила постачання води до Криму (українська влада перекрила Північно-Кримський водоканал ще у 2014 році), розповідає знайоме з перебігом джерел джерело «Системи».

Від цієї ідеї відмовилися самі російські переговорники: адже в такому разі Росія, яка контролювала територію навколо каналу, мала б покинути її, щоб Україна могла «повернути воду до Криму».

Росіяни вимагали, щоб українські війська склали зброю та повернулися до казарм. У відповідь українська сторона висунула симетричну вимогу: російські війська мають скласти зброю та повернутися до пунктів постійної дислокації. Мединський, який прочитав цю пропозицію, був неабияк здивований, розповідає один із учасників переговорів: «Він сказав, таке відчуття, нібито це українські війська стоять на Червоній площі, а російські повинні викинути білий прапор із Кремля. Йому відповіли: «Ми просто просимо від вас те саме, що просите від нас ви». Сторони так і не дійшли якоїсь єдиної думки про порядок відведення військ.

Чи були сторони близькі до укладання договору – і чому цього не сталося

Джерела «Системи», знайомі з позиціями як української, так і російської делегацій, сходяться на тому, що Росія та Україна були скоріше далекі від якоїсь угоди, хоча сторони й провели величезну роботу та окреслили її параметри. Останній відомий варіант договору від 15 квітня 2022 року створював враження, що сторонам залишалося узгодити лише незначні формулювання.

Для української делегації принциповим моментом було те, хто саме і в якому порядку надаватиме військову допомогу, якщо в майбутньому виникне нова загроза безпеці. Росія наполягала на іншому формулюванні: згідно з цією пропозицією, рішення про захист України мало бути тільки колективним.

Українську делегацію такий план не влаштовував, і, за словами одного із співрозмовників «Системи», увечері 14 квітня українські переговорники повідомили російським колегам, що принципово не ухвалять цю пропозицію Росії. Відповідь з російської сторони невідома: це був останній проєкт документа, яким обмінялися сторони. 

Співрозмовник «Системи» знайомий з роботою російської делегації, запевняє, що найнерозв'язнішим питанням, яке робить цей проєкт договору нескінченно далеким від підписання, було питання територій і того, як позначати, на які землі поширюватимуться гарантії безпеки: на всю територію України міжнародно визнаних кордонах? на ті населені пункти, куди ще не ступила нога російського солдата?

Російська делегація прописала у договорі, що намалює карту, на якій будуть відображені межі тих територій, які за договором зможуть захищати гаранти.

«Можливо, Путіна б влаштувало розмежування зі створенням якогось «пояса» від Донбасу до Криму», – припускає близький до Кремля співрозмовник «Системи». 

Останню версію договору з пропозиціями сторін датовано 15 квітня 2022 року, за повідомленням видання Financial Times, Росія та Україна зараз ведуть переговори про те, щоб припинити взаємні удари по електроенергетиці.

Поки що жодна зі сторін не має вирішальної переваги, щоб вимагати капітуляції, і ознак готовності до переговорів також немає.

Чого Путін хоче зараз

«Цілей СВО» не існує, вони будуть рівно тим, що Путін вважатиме за потрібне оголосити своєю перемогою на той момент, коли він вирішить зупинити війну, – розмірковує співрозмовник «Системи», знайомий з позицією Путіна щодо переговорного процесу. – Захоче – скаже, що створив сухопутний коридор до Криму та повернув «Новоросію», захоче – скаже, що знищив усю українську енергетику. Він зможе будь-якої миті оголосити своєю перемогою і досягненням цілей все, що завгодно».

Питання лише у тому, коли ж Путін вирішить зупинити цю війну – і які для цього мають скластися умови на полі бою.

Президент України Володимир Зеленський у жовтні представив свій план перемоги: докладний опис того, що, з погляду української влади, західні партнери мають дати Україні, щоб Росрмія перестала відчувати перевагу та була змушена піти на заморожування війни та переговори. Наприклад, дозволити Україні завдавати ударів углиб Росії та прийняти Україну до НАТО. 

«Я думаю, західні лідери приходять до висновку, що єдиний спосіб досягти цього усвідомлення Путіним – це серйозно просунутися вперед по набору гарантій безпеки для України, якими, можливо, має бути членство в НАТО. Тому що це єдиний формат гарантій безпеки в Європі, який росіяни справді розуміють», – заявив Ерік Чарамелла.

Джерело «Системи», знайоме з нинішньою позицією Путіна щодо переговорів, стверджує: після Курської операції ЗСУ російський президент, швидше, активно транслює своєму оточенню думку про те, що Росія воюватиме до повної капітуляції України.