Нове вторгнення Ердогана у Північну Сирію. До чого тут Україна

Буде багато букв для тих, хто хоче сам все прочитати, проаналізувати та зробити свої висновки.

Іншим, пропонуємо коротке самері (наша оцінка):

• Ердоган це робить, щоб підтримати свій рейтинг напередодні президентських та парламентських виборів, тим більш раніше йому саме такі операції допомагали досягнути саме таких цілей
• Друге і важливе, саме зараз Ердоган вважає настав зручний момент для вторгнення, бо всі зайняті війною Росії проти України та всім потрібна його увага та участь, а значить він може і далі піднімати ставки, торгуватися й отримувати взамін бажане. Стратегія – чим більше загроз накидаєш на стіл, тим більше отримаєш.
• Перший і головний проти кого будуть такі кроки Ердогана – підтримувані США Сирійські демократичні сили (SDF). Для США вони спосіб протистояння впливу Ісламської держави в регіоні. Саме вони охороняють в’язниці з терористами з цієї організації та спільно з ними США проводять проти терористичних угрупувань операції в Сирії, в тому числі ліквідовують їх лідерів.
• Публічно ніби проти Росії, бо це ж дружній до Кремля режим Асада панує в Сирії та воєнні операції в північній частині країни йому на шкоду. Але, схоже, лише публічно. Бо Росія була б не проти обміняти своє мовчазне схвалення операції Ердогана на якісь інші поступки Туреччини в її бік в інших місцях. Враховуючи мляву реакцію Росії, можливо, домовленості вже сталися, проте їх предмет невідомий.
• Також виграє від цього Ісламська держава, бо всі вимушені будуть на певний час відволікти сили від протистояння їй, що створює для неї своє вікно можливостей, і скористається вона ним традиційно криваво.
• Звичайно, Ердоган пояснює це гуманітарною метою: ніби захопивши ці 30 км. біля північного кордону, він зможе розселити туди сирійських біженців, присутністю яких в Туреччині не задоволено населення, чим користується турецька опозиція. Проте, це більше схоже на маніпуляції, бо попередні операції Ердогана навпаки збільшували кількість біженців. А для розселення після захоплення потрібно відбудувати регіон. Тобто робота для будівельників Ердогана буде на роки, і весь цей час кількість біженців в Туреччині лише збільшується.
• Очевидно, політика Ердогана щодо курдів, проти яких нібито і спрямований цей наступ, має всі ознаки геноциду. Однак вона подобається турецькому народу, який знаходить виправдання такій жорсткості в сторінках далекої історії. Й поки населення рукоплескає, Ердоган буде вбивати, переселяти та асимілювати курдів.
• Чи буде вторгнення? Чи Ердоган таки виторгує собі щось від США? Чи це частина ще більшої гри? Не зрозуміло, але турецька державна пропаганда посилює наративи, що виправдовують вторгнення, а сирійські сили готуються чинити опір.

А тепер детальніше:

1. Воєнна операція Ердогана

Ердоган оголосив, що Туреччина незабаром рухатиметься на півночі Сирії, щоб очистити Таль-Ріфат і Манбідж від курдських «терористів».

«Ми робимо ще один крок у створенні 30-кілометрової зони безпеки вздовж нашого південного кордону. Ми очистимо Таль Ріфаат і Манбідж від терористів», – сказав він на засіданні своєї правлячої партії в парламенті.

Ердоган сказав, що турецькі сили потім «крок за кроком» просуватимуться в інші регіони».

«Ми побачимо, хто підтримує законні операції з безпеки, які проводить Туреччина, а хто намагається протистояти їм».

Це буде четверте військове вторгнення Анкари в регіон за шість років.

Як і раніше, Ердоган намагатиметься вигнати курдські збройні формування SDF, які зараз контролюють ці райони, і замінити їх протурецькими сирійськими повстанськими силами.

Ердоган заявив, що, оскільки США та Росія не виконали своїх зобов’язань щодо створення безпечної зони в прикордонному регіоні, Туреччина готова розпочати операцію для захисту нації та місцевих жителів на півночі Сирії від терористичної загрози YPG/PKK.

2. Про YPG

Анкара була незадоволена присутністю підрозділів Народного захисту (YPG), сирійської філії турецької сепаратистської Робітничої партії Курдистану, вздовж кордону з тих пір, як вони переїхали туди під час війни в Сирії.

Підтримувані США Сирійські демократичні сили (SDF), головною частиною яких є YPG, досі контролюють значні території північно-східної Сирії.

3. Про Таль Ріфаат

Таль Ріфаат є значущим завдяки своєму стратегічному положенню, затисненому між турецькими та сирійськими урядовими силами.

«Таль-Ріфаат містить 60% чистої води в регіоні, і лише це робить його стратегічною метою», – говорить джерело у турецькій армії.

«Повернення місцевих переселенців та управління водними ресурсами є принциповими. Це відродить сільське господарство та стимулюватиме повернення».

4. Яке місце в цьому Росії

Туреччина вирішила оголосити про проведення військової операції на півночі Сирії після того, як Росія вивела значну кількість військ з країни через війну в Україні.

Турецькі військові джерела кажуть, що російські війська, які мали другу за чисельністю присутність у Таль-Ріфааті, зараз значною мірою покинули цей район.

«Росії важко поповнити запаси своїх військ у Таль-Ріфааті, і вона вже залишила деякі зі своїх баз поблизу Алеппо іранцям».

Інші турецькі чиновники повідомили MEE, що Іран буде більше стурбований будь-яким переміщенням Туреччини в Таль-Ріфаат, ніж росіяни, оскільки збройні формування, пов’язані з Корпусом вартових ісламської революції, активно беруть участь у зусиллях сирійського уряду з охорони північного Алеппо.

«Іранці не хочуть, щоб сирійські повстанські сили були поблизу Алеппо», – сказав один із турецьких чиновників.

5. Наступ Туреччини в Іраку

Термін прийняття рішення також був результатом триваючого наступу Анкари на бойовиків Робітничої партії Курдистану (РПК) на півночі Іраку, де вона намагається припинити проникнення РПК, закрити останній сухопутний коридор, що залишився між Туреччиною та Іраком.

«Нещодавня діяльність РПК з перекидання свіжих сил і боєприпасів до Іраку з Сирії викликала відповідь», – повідомило MEE одне з військових джерел. «Ці дві операції мають тривати одночасно»

6. Вікно можливостей чи вікно необхідності для Ердогана

На думку оглядачів, дії Ердогана можуть бути зумовлені не тільки подіями в Сирії, а його власними внутрішніми проблемами та можливостями, які надає нинішній геополітичний клімат.

Усередині країни, після двох десятиліть при владі, популярність Ердогана падає, і він і його партія знаходяться під серйозною загрозою програшу як на президентських, так і на парламентських виборах у 2023 році.

Економіка переживає рекордну інфляцію, а ворожість по відношенню до 3,6 мільйонів сирійських біженців, яких Ердоган вітав особисто, зростає.

Користуючись цим, опозиційні політики обіцяють відправити біженців назад, якщо вони будуть обрані до уряду.

Президент сподівається, що операція проти YPG на півночі Сирії могла б трохи послабити внутрішній тиск.

Операції проти YPG/PKK, як правило, добре сприймаються турецьким населенням, особливо серед націоналістів, прихильність яких Ердоган хоче повернути.

У минулому завойовані частини Сирії також були визначені як можливі «зони безпеки» для репатріації небажаних біженців.

Хоча насправді дуже мало людей було відправлено назад у ці захоплені райони, ця ідея добре сприймається виборцями.

Але за словами Рамі Абдул Рахмана, керівника Сирійської обсерваторії з прав людини, яка відстежує насильство в Сирії, турецька операція може спровокувати нову хвилю переміщень.

За оцінками ООН, лише з міста Афрін під час турецької операції 2018 року було переміщено понад 100 000 людей. Більшість людей пішли на схід до Таль Ріфаат.

Минулого місяця президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив, що має намір переселити 1 мільйон сирійців у «безпечні зони» біля турецького кордону на півночі Сирії.

Анкара ще не оприлюднила план того, що вона називає «добровільним поверненням» такої великої кількості людей, але турецькі ЗМІ повідомляють, що уряд має намір реалізувати восьмиетапний процес, який включає координацію з організаціями громадянського суспільства, пропонуючи професійні курси та створення комерційних площ.

«Це буде масштабний проект», – сказав Раян Бол, аналітик з Близького Сходу та Північної Африки з мережі RANE, додавши, що «хоча він принесе користь турецьким будівельним компаніям, які є ключовою частиною політичної бази Ердогана,… потрібен час, перш ніж він зможе безпечно розмістити таку кількість біженців».

Аналітики кажуть, що пріоритетом турецького президента є не те, щоб повернути біженців, скільки звільнити від курдів сирійську землю, а також зміцнити внутрішню підтримку свого переобрання.

Анкару вже давно звинувачують у використанні «безпечних зон» для зміни демографії вздовж сирійсько-турецького кордону.

«Ердоган зацікавлений у розбавленні курдського населення на півночі Сирії шляхом поселення некурдських сирійців уздовж південного кордону з Туреччиною», – сказав Foreign Policy експерт з турецької політики та професор Університету морської піхоти Сінан Сідді .

Не менш важливою є мінлива міжнародна ситуація, яка сприяє кроку Ердогана.

Хоча Туреччина є важливим зовнішнім гравцем у конфлікті в Сирії, вона має узгоджувати свої дії як з Росією, так і США, які контролюють повітряний простір.

Попередні турецькі вторгнення та операції проти YPG були можливі лише зі схвалення Москви або Вашингтона.

Проте обидва з різних причин виступали проти подальших атак і, безумовно, не підтримують план Ердогана 2019 року щодо будівництва величезної 30-кілометрової буферної зони вздовж турецько-сирійського кордону.

Але в той же час очікується, що жоден з них не буде серйозно заперечувати проти захоплення Тель-Ріфата і Манбіджа.

7. І знов Україна

Що змінилося? Одним словом: Україна.

Росія відволікається на виснажливу війну і виводить деякі сили з Сирії, тому вона не може серйозно протистояти операції Туреччини, незважаючи на те, що в 2019 році домовилася з сирійськими курдами про те, щоб Туреччина не потрапила в Манбідж.

Хоча Путін не вітатиме Ердогана, який таким чином виявляє слабкість Росії, йому також потрібна Туреччина, щоб підтримувати свою стриману позицію щодо України, і, можливо, буде готовий пожертвувати угодою Москви з сирійськими курдами.

США перебувають у складнішому становищі, враховуючи, що вони в союзі з YPG через свою провідну роль у коаліції Сирійських демократичних сил, яку спонсорував Вашингтон для перемоги над Ісламською державою.

Останній раз, коли Ердоган атакував у 2019 році, громадська думка США була розлючена через те, що Білий дім відмовився від свого союзника, що змусило тодішнього президента Дональда Трампа виступити посередником щодо припинення вогню між Туреччиною та YPG.

Але, як, напевно, бачить Ердоган, пріоритети США змінилися.

Вони також хочуть зберегти відносний нейтралітет Анкари щодо України і, звичайно, не хочуть, щоб Туреччина наближалася до Росії.

Більше того, Вашингтон хоче, щоб Ердоган перестав протистояти приєднанню Швеції та Фінляндії до НАТО.

Ердоган думає, що він у сильній позиції, і в кінцевому підсумку зможе вимагати від Вашингтона ще вищої ціни за прийняття цих нових членів, наприклад, повернення до програми винищувачів F-35.

Він, безумовно, очікує, що Білий дім закриє очі на його захоплення цих курдських кишень, які все одно залишать більшість території YPG під захистом США недоторканою.

8. Внутрішні проблеми перекрити зовнішніми перемогами

Такі атаки, спрямовані на підвищення внутрішньої популярності Ердогана в сприятливий момент на міжнародному рівні, вже стають передбачуваною схемою.

Його попередні вторгнення відбувалися в подібні моменти.

У 2019 році Туреччина розпочала операцію «Джерело миру» через кілька місяців після того, як партія Ердогана програла ключові місцеві вибори в Стамбулі та Анкарі, коли настрої проти біженців зростали.

Операція підвищила популярність президента і створила простір для переміщення сирійських біженців, хоча їх кількість тоді й близько не сягала запланованих двох мільйонів.

Важливо те, що цьому сприяв Вашингтон, коли Трамп несподівано відкликав частину американських військ, давши Ердогану перевагу.

Перед цим під час операції «Оливкова гілка» на початку 2018 року Туреччина атакувала курдське місто Афрін, знову ж таки під час внутрішньої невизначеності для Ердогана.

Зв’язок із внутрішньою політикою був таким, що президентська партія, отримавши результати опитування після вторгнення, оголосила дострокові вибори у червні 2018 року, заявивши, що «події в Сирії та інших місцях зробили це невідкладним».

Знову ж таки, атаці сприяли сторонні гравці, цього разу Росія.

Путін погодився впустити Туреччину в сирійський повітряний простір в обмін на турецьке мовчання, коли Москва допомогла президенту Сирії Башару Асаду завоювати частини Ідлібу, Дамаска та півдня.

Така ж схема була у 2016 році, коли Туреччина розпочала операцію «Щит Євфрату» проти ІДІЛ, яка також мала на меті відсікти наступаючих курдів.

Усередині країни Ердоган напружував свої м’язи після того, як кілька місяців тому потерпав від «спроби військового перевороту», тоді як на міжнародному рівні це було узгоджено з Росією, яка визнала захоплення Туреччиною території на півночі, якщо вона припинить підтримку повстанців в Алеппо, дозволивши Асаду захопити місто.

9. Що далі?

Здається, що ситуація навряд чи зміниться, поки турецький президент залишається при владі, оскільки багато районів уздовж турецького кордону все ще знаходяться під контролем YPG, ймовірні майбутні вторгнення.

За інформацією турецької армії «[Турецькі] військові та Сирійська національна армія вже завершили підготовку і можуть почати операцію в будь-який момент».

Водночас, Сирійські демократичні сили (SDF) заявили, що будуть «відкриті» для координації з сирійськими урядовими військами, щоб відбити будь-яке вторгнення Туреччини на північ.

Можливо, це повідомлення є посланням, спрямованим до США і має на меті викликати тиск з боку Вашингтона на Ердогана, щоб він відмовився від своїх наступальних планів.

Під час інтерв'ю з нерозкритого місця на півночі Сирії Абді, глава підтримуваного США ополчення, сказав Reuters, що його сили «відкриті» для роботи з сирійськими військами для боротьби з Туреччиною, але сказав, що немає необхідності посилати додаткові війська.

«Основне, що сирійська армія може зробити для захисту сирійської території, – це використовувати систему ППО проти турецьких літаків», – сказав він.

Абді сказав, що посилення військової координації не загрожуватиме напівавтономному правлінню, яке воно має.

«Нашим пріоритетом є захист сирійської території, і ніхто не повинен думати про те, щоб скористатися цією ситуацією, щоб отримати виграш на місцях», – сказав він.

Він додав, що будь-який новий наступ Туреччини перемістить близько мільйона людей і призведе до «ширших» зон бойових дій, але не сказав, чи відповість SDF нападом на саму турецьку територію.

10. Ісламська держава може виграти

Бойовики SDF охороняють табори та в'язниці, де утримуються бійці угруповання «Ісламська держава», а передислокація цих охоронців для боротьби з Туреччиною може залишити прогалини в безпеці.

У січні цього року відбулася спроба прориву в'язниці, в якій містилися ув'язнені ІДІЛ після того, як вони захопили будівлю.

Їх спроби були зірвані очолюваними курдами SDF за сприяння американських військ.

11. Реакція Сирії

Минулого місяця МЗС Сирії заявило, що розглядатиме будь-які нові турецькі вторгнення як «воєнні злочини та злочини проти людства».

За деякими джерелами, курдські підрозділи та пов’язані з Іраном угруповання в Сирії сформували спільну оперативну кімнату під наглядом Росії для протидії можливій турецькій військовій операції на півночі Сирії.

Розрізнені сирійські угруповання створили спільну операційну кімнату, так звану «Північний гром», розташовану на російській базі в селі Хардатнін у північній сільській місцевості Алеппо, повідомляє Bas News, новинний сайт, що базується в Курдистані, Ірак.

Згідно з джерелами, до оперативної кімнати входять Курдські загони народного захисту (YPG); батальйон, пов'язаний з підтримуваною Іраном Fatemiyoun; батальйон, пов'язаний з ліванським шиїтським рухом Хезболла; підтримувані Іраном угруповання з міст Нубл і аль-Захраа; формування сил сирійського режиму з міст Абна аль-Сахель, Хайян, Харайтан, Анадан і Масакан; і бригади Баас.

«YPG змушені співпрацювати з Дамаском та його прихильниками, будь то Іран, Росія чи Хезболла. Усі вважають, що турецьке вторгнення може стати постійним, загрожуючи територіальній цілісності Сирії та етнічній чистці курдів», – сказав Аль-Монітор Джошуа Лендіс з кафедри досліджень Близького Сходу Сандра Маккі в Університеті Оклахоми.

«Це також підкреслює, як курди північної Сирії віддають перевагу уряду Дамаска, а не Анкарі. Асад не може керувати північною Сирією без курдів, а курди не можуть захистити себе, не співпрацюючи з Дамаском».

Директор медіа-офісу Сирійських демократичних сил (SDF) у своєму Twitter спростував створення спільної кімнати для координації спільних операцій між SDF та іранськими збройними формуваннями.

Тим часом Анкара, разом із маневрами, військовими навчаннями та підкріпленням турецьких і опозиційних сил у сільській місцевості Алеппо, все ще погрожує провести операцію без уточнення дати. «Одного разу вночі ми раптово налетимо на них. І ми повинні», – сказав Ердоган, не вказавши конкретних термінів.

Додатково, окрім загальної дестабілізації в регіоні, території, що перебувають під контролем турецьких повстанців, як правило, менш стабільні через міжусобиці, ніж ті, що перебувають під контролем SDF.

12. Реакція Росії:

Росія засуджує нещодавні атаки на Туреччину в Сирії, заявив у четвер спеціальний представник Москви у розореній війною країні.

Росія намагалася переконати Туреччину скасувати плани військової операції в Сирії під час переговорів у Казахстані, заявив представник Москви щодо Сирії Олександр Лаврентьєв, повідомляє ТАСС.

«Ми намагалися переконати їх, що питання потрібно вирішувати мирним шляхом, не вдаючись до насильства, оскільки це може призвести до ескалації», – цитує Лаврентьєва ТАСС.

Без принаймні мовчазного схвалення з боку Росії, могутнього союзника Асада в сирійському конфлікті, наступ Туреччини несе додатковий ризик жертв.

Росія і Туреччина перевіряли військові амбіції один одного на різних етапах війни в Сирії, часом наближаючись до прямого зіткнення.

Туреччина і Росія підтримують суперників в 11-річному конфлікті в Сирії, але тісно координують свої дії на півночі країни.

Анас Шавах, дослідник Центру досліджень Джусур, сказав Al-Monitor: «Причиною суперечливих позицій Росії щодо турецької операції на півночі Сирії є спроба Москви висловити своє невдоволення роллю США, заявивши про своє розуміння турецьких проблем безпеки. Але Росія також відкидає турецьку операцію, щоб набрати певні очки перед урядом Дамаска та його прихильниками, а також його союзниками, особливо іранцями».

Шавах додав: «Загалом, Росія отримає більше вигод, якщо турецький контроль буде сильнішим, ніж вплив США в Сирії. У будь-якому випадку, відмова Росії не перешкодить Туреччині розпочати військову операцію».

13. Реакція США:

Вашингтон чітко заявив про свою протидію турецькому військовому вторгненню, заявивши, що це поставить під загрозу важко здобуті досягнення в кампанії проти ІД.

Держсекретар США Ентоні Блінкен застеріг Туреччину від нової військової операції та закликав Анкару дотримуватися лінії припинення вогню, встановленої в 2019 році.

«Ми хвилюємося, що будь-який новий наступ підірве регіональну стабільність (і) надасть зловмисникам можливість використати це», – сказав Блінкен.

«Ми глибоко стурбовані нещодавньою посиленою риторикою з боку Туреччини щодо потенційних військових переміщень на північ Сирії», – сказала помічник держсекретаря США у справах Близького Сходу Барбара Ліф на слуханнях у Конгресі.

«Ми активізували наші дипломатичні зобов'язання, щоб спробувати зупинити це», – сказала вона.

На запитання, чи відмовиться Анкара від таких планів у світлі зусиль США, Ліф відповіла: «Я не можу дати вам гарантії, що вони збираються».

Усі 30 членів НАТО готові сісти за стіл, щоб розглянути проблеми безпеки Туреччини, пов’язані з терористичною групою РПК, заявив у середу генеральний секретар Єнс Столтенберг.

«Ми знаємо, що жоден інший союзник по НАТО не зазнав більше терористичних атак, ніж Туреччина, і Туреччина є важливим союзником не в останню чергу через своє стратегічне географічне розташування, що межує з Іраком та Сирією».

Але ця заява зроблена більше в контексті Швеції та Фінляндії.

Наприкінці травня Ердоган заявив, що Туреччина не буде чекати дозволу від Сполучених Штатів, перш ніж почати таку операцію.

14

Останній місяць найбільша напівдержавна турецька інформаційна агенція Anadolu поширює інформприводи для обґрунтування операції.

15

Коротка довідка для тих, хто бажає розібратись, хто з ким воює в Сирії та кого підтримує:

• На одному рівні сирійський уряд, підтримуваний Росією, Іраном та Хезболлою, протистоїть «поміркованим» повстанцям, підтримуваним коаліцією під керівництвом США, Туреччиною та країнами Перської затоки, причому всі намагаються стримувати Ісламську державу (які також отримують фінансування з країн Перської затоки). Курди воюють з ІД та Асадом, їх підтримує Захід, але їх також бомбить Туреччина, яка намагається зупинити курдське повстання на своїх кордонах.
• Арабська весна: у 2011 році успішні повстання, які стали відомими як арабська весна, повалили президентів Тунісу та Єгипту. Це дало надію сирійським продемократичним активістам. Того березня в Сирії спалахнули мирні протести після того, як 15 хлопців були затримані та закатовані за те, що вони написали графіті на підтримку Арабської весни. Сирійський уряд на чолі з президентом Башаром Асадом у відповідь на протести вбив сотні демонстрантів і ув’язнив ще багатьох.
• У липні 2011 року Вільна сирійська армія (FSA) стала першою великою групою повстанців, яка боролася з режимом. Перші успіхи FSA, яка в основному складалися з перебіжчиків із сирійських збройних сил, у захопленні військових баз та обладнання, швидко загострили конфлікт. На початку 2012 року це була повномасштабна громадянська війна.
• На початку 2012 року також було сформовано зовсім інше повстанське угруповання «Джабхат ан-Нусра» (Фронт Нусра), відгалуження відомого сектантського угруповання «Аль-Каїда» в Іраку (AQI). Пізніше, саме від неї відокремиться ІДІЛ.
• До середини 2012 року слабшому режиму Асада сприяла пряма допомога від давнього (шиїтського) союзника Ірану, а потім і бойовиків підтримуваної Іраном Хезболли в сусідньому Лівані.
• Тим часом, прагнучи отримати перевагу у своїй регіональній холодній війні з Іраном, сунітські держави Перської затоки, такі як Катар, а пізніше Саудівська Аравія, почали підтримувати сунітські ісламістські повстанські угруповання, включаючи Джебхат ан-Нусру, постійним притоком зброї та готівки.
• А курдська меншина на північному сході Сирії, яка досі уникала участі, оголосила свій власний автономний регіон в Рожаві, на противагу як Асаду, так і іншим повстанським групам.
• У вересні 2015 року путін наказав російським військовим втрутитися на стороні президента Сирії Башара Асада. На той час російський уряд вже надавав зброю сирійській державі.
• З 2016 року турецькі війська розпочали кілька операцій проти Ісламської Держави Іраку та Леванту (ІДІЛ) поблизу її кордонів, а також проти курдських угруповань, озброєних Сполученими Штатами.
• Туреччина є основним прихильником опозиції, але вона зосереджена на використанні угруповань повстанців для стримування курдського ополчення YPG, яке домінує в SDF, звинувачуючи їх у тому, що вони є продовженням забороненої курдської повстанської групи в Туреччині.
• Ізраїль, тим часом, був настільки стурбований тим, що він називає «військовим закріпленням» Ірану в Сирії, і постачанням іранської зброї «Хезболлі» та іншим шиїтським збройним формуванням, що він все частіше завдає авіаударів, намагаючись перешкодити їм.