Постріл собі в ногу, або Українці мають підтримувати армію попри все

Можна мати різні політичні вподобання та антипатії. Це нормально. В мене вони теж є, як ви розумієте. Але абсурдна інформаційна атака на військове командування – це повна дурниця і постріл собі в ногу.

Внутрішню політику, на жаль, не зупинити навіть в час війни, але треба зробити все, щоб в цей бруд не втягнули армію.

По-перше, командування нове дуже умовно, бо всі ці люди так чи інакше керують армією під час війни вже 10 років. Сирський командував ще в часи АТО і ООС, останні роки командував Сухопуткою (тобто 80% ЗСУ), командував обороною Києва, Харківською операцією і всім Східним фронтом війни, Баргилевич був одним з керівників оборони Києва і командувачем ТРО. І так далі. Сьогодні від них перш за все буде залежати подальший хід подій. Дискредитація командирів під час війни вигідна лише ворогу.

По-друге, в армії все будується за принципом жорсткої вертикалі – і за тисячі років людської історії нічого іншого не придумано. Можна, звичайно, погратися у демократичні вибори командирів під час війни – але завершиться це тим самим, чим і завжди у таких випадках – стрімким розвалом армії та катастрофою.

По-третє, беріть приклад із Залужного. Він побажав своєму наступнику успіху та публічно його підтримав. І це Залужний, людина історичного калібру князя Острозького – який має моральне право на багато що – він проявив себе максимально благородно у цій ситуації, за що його будуть поважати ще більше. Бо він справжній чоловік, офіцер і державник.

І наостанок. Особисто я все життя жив так, щоб не мати над собою ніякого начальства і все робити так, як сам вважаю за потрібне. Тому жорстка армійська вертикаль і, наприклад, необхідність узгоджувати кожне своє переміщення в просторі – ще той дискомфорт і виклик для мого індивідуалістичного характеру. Але нічого, звик вже – бо такі правила у війську і так має бути. Зрештою, зробити своє его трохи компактнішим і вгамувати гординю – в цілому хороша практика. Для всіх.