Два роки великої війни. 10 підсумків

• 1 •

Динаміка змін і швидкість воєнних подій відбуваються в темпі ніким не очікуваному і не прогнозованому. Від 24.02.2022 ми пройшли щонайменше три етапи: війна маневрового характеру, перехід до позиційного протистояння і гібридна війна, яка поєднує новітні технології і конвенційні практики минулого століття. На сьогодні маємо перехід до четвертої фази – накопичення спроможностей – перебудова і зосередження.

• 2 •

Горизонт прогнозування зменшується до розмірів повної невизначеності. Значення має тільки швидкість і реактивність обробки інформації. Ефективнішим стає той, хто за одиницю часу аналізує більше даних, ухвалює рішення і має механізми їх реалізації. Програмні продукти, інстальовані в бойові реалії, стають абсолютно невід’ємною частиною війни. Україна створила і провела фронтові випробування абсолютно унікальних програмних розробок, які стануть основою для воєн майбутнього і української перемоги натепер.

• 3 •

Використання Силами оборони України різноманітних безпілотних систем – це новація і революція у військовій справі. Статути збройних сил, підручники і стратегічні документи військового планування всіх країн світу будуть переписані з урахуванням українського досвіду. Українські військові виступили піонерами масованого і системного використання БПЛа в умовах повномасштабної війни. Наш досвід є безпрецедентним, предметом актуального інтересу і вивчення.

• 4 •

Україна чесністю і відкритістю у взаєминах з партнерами завоювала їхню довіру в питаннях передання Силам оборони раніше «табуйованих» типів і видів озброєнь. Ніякі російські фейки про начебто потрапляння зброї союзників близькосхідним терористам, наркомафії або її перепродаж на чорному ринку – нісенітниця, не змогли підірвати цю довіру. Всі перевірки, проведені партнерами, підтвердили використання Україною західної допомоги за призначенням. Жодного патрона не пішло на ліво, всі полетіли в напрямку російського камуфльованого біоматеріалу. В результаті, фактично, союзники зняли будь-які обмеження на номенклатуру військових поставок.

• 5 •

Чутки про «смерть» українського військово-промислового комплексу виявилися надто перебільшеними. Привіт «солодкій парочці», кисільово-соловйову, регулярно передають українські «Богдани», «Корсари», «Нептуни», морські дрони «SeaBaby», FPV-дрони, снайперська гвинтівка UAR-10 і ще сотні інших смертельних видів озброєння з маркуванням «Made in Ukraine». Після перших потрясінь, пов’язаних із ракетними ударами, захопленнями територій, втратами промислових потужностей і кадрів, українські виробники створили справжнє чудо. В умовах російської ракетної досяжності і можливості ураження всієї території держави були побудовані нові технологічні комплекси, часто верстати встановлювали просто під відкритим небом. Проте державне замовлення виконується!

• 6 •

Прискореними темпами йде освоєння українськими військовими техніки, яка стоїть на озброєнні країн – членів НАТО. Те, про що ми і мріяти не могли на початку 2022 року, стало реальністю зараз: зенітно-ракетні комплекси «Patriot», IRIS-T, NASAMS, реактивна система HIMARS, танки «Abrams», «Leopard» (згодом буде і F-16) і десятки інших найменувань стали синонімами гарних новин, – зброя, яка проходить не полігонне, а реальне випробування, і військові, які набувають не теоретичний, а практичний досвід. Українська армія зразка 2024 року – це армія в рази сильніша і досвідченіша. Поступово ми створюємо армію визволення і армію помсти – процес, який ніщо не може зупинити.

• 7 •

На міжнародному треку, завдячуючи зусиллям українського Президента, українських дипломатів і багатьох інших, залучених до процесів людей, системно і послідовно викристалізовується вектор безпекових гарантій, які стануть основую майбутніх союзів і міждержавних об’єднань. Війна в Україні змінює Європу і світ. Європа повертається, вона мобілізується і зосереджується, струшує із себе розслабленість і сонливість. І це європейське пробудження багато кому не сподобається, особливо, коли в її складі буде молода, озброєна і загартована війною Українська держава.

• 8 •

В Європі і в країнах демократії відбулися фундаментальні зрушення в переоцінці місця та ролі росії в сучасному світі. В цьому напрямку було пройдено значний шлях, значення, якого не варто недооцінювати. Від надій щодо можливостей демократичної трансформації рф до прийняття путінської версії «суверенного авторитаризму» з меркантильним розрахунком на високомаржинальне співробітництво. Від першого страху від подій анексії Криму до звичної позиції умиротворення агресора і нарощування об’ємів закупівлі російського газу і нафти.Від шоку початку війни проти України і до усвідомлення росії, як стратегічної, довготривалої і екзистенційної загрози.

• 9 •

Європа отримала можливість переконатися у краху роздутого міфу про військову «велич і силу» росії, але одночасно сама переконалася, що у потенційному конфлікті з росією є легкою здобиччю і може почуватися в безпеці тільки завдячуючи парасольці Сполучених Штатів. Цей висновок, який для себе зробили європейські еліти з огляду на турбулентні процеси в США, будуть мати довготривалі стратегічні наслідки. Стає зрозумілим, що російська агресія проти України – це не локальний регіональний конфлікт, а виклик всьому Заходу. Тому, так чи інакше, Європа почала готуватися до війни, а це позитивний сигнал для України.

• 10 •

Український Крим і Чорне море – сенсація війни. «Чорний дельфін» для росіян, показовий, неочікуваний і абсолютно ніким не прогнозований результат бойових дій Сил оборони України. 30 % знищеного чорноморського флоту вмф на росії – яскравий приклад нових технологій і сучасних тактик. До того ж – це прогноз майбутнього і попередження сучасності; тим, хто закликає врахувати «реалії на землі» – не забувайте озирнутися на «реалії на воді», а згодом на «реалії в повітрі»…а про нашу землю ми не забудемо.

У кожного є моменти розпачу і зневіри, коли, здається, немає сил і все тоне в мороку... Але настає ранок, сходить сонце і знову повертається енергія й наснага до боротьби. Нам усім варто згадувати про те, який величезний шлях ми пройшли – від прощання з нами, як незалежною державою у 2022 році, до надії на нас, як на країну, яка в змозі поховати останню колоніальну недодреждаву світу у 2024 році.

До того ж ми маємо пам’ятати завдяки кому це стало можливим – українському солдатові в окопі, який несе на собі весь основний тягар Великої війни, без крові і поту якого картина майбутнього була б зовсім іншою. І в цьому світі могло б не бути багатьох із нас, тих, хто зараз читає цей текст; не було б України, і всього світу, якщо б безумна потвора, завоювавши Україну, не зупинилася, пішла би далі… а вона б пішла… і ця загроза не зникає…

Низький уклін нашим захисникам і захисницям!