Що не так із міфом про створення російської нації

З чого починається офіційна історія росіян, на основі якої збудовано їхній національний міф? З сюжету про «покликання варягів на Русь». І просто звідси, із самісінького першого кроку, починається шизофренія.

Бо згідно з офіційною версією російської історії саме варяги є «руссю» (етнонім), вони цілком ототожнюються. Це начебто синонімічні назви одного племені невідомого походження. І саме вони ще мають створити ту «Русь» (політонім), куди їх начебто покликали.

І хто ж тих варягів, про яких ми не знаємо, ким вони були, покликав на Русь, якої ще не було? «Чудь, словени, кривичі та весь».

Зауважте, що саме чудь названа у цьому переліку першою. Це збірна назва угро-фінських племен. Але ж Русь при цьому є суто «слов’янською державою», ніяк інакше. Угро-фінів, які начебто стояли у витоків цієї державності, просто замели під килим. Їм фактично не знайшлося місця у національному міфі.

Таким чином, виходить, що невідомо хто покликав невідомо кого бозна-куди. А з цього раптом виросло оце одоробло на 17 млн км2.

У 1862 році на Росії помпезно відсвяткували «тисячоліття державності», на честь чого у Новгороді поставили незграбну велетенську споруду, яка нагадує здалеку житлові будинки зі стімпанківського квесту Machinarium. Наче чайник, зібраний з різнорідних металевих штуковин, що трапилися під руку. Обліпили той чайник фігурами, добряча половина яких – українські або білоруські (великолитовські) постаті. У тому числі, наприклад, великий гетьман Костянтин Острозький, який лупив ту російську державу у хвіст та у гриву.

Стімпанківський чайник тисячоліття поставили в Новгороді, бо саме туди, згідно з офіційною версією російської історії, хтось покликав такого собі Рюрика. І він прибув у 862 році. Сів там, і почав кришувати та кошмарити навколишні угро-фінські племена. А потім хлопи з його мобу поїхали до Києва, і почали кришувати та кошмарити місцевих.

І пішло-поїхало.

Далі розповідати не буду, бо там сам чорт ногу зламає. Мене цікавить лише оцей сюжет нібито початку «російської державності», яка походить від групи осіб невизначеної кількості та тьмяного походження з Новгорода до Києва, і перекидається далі, немов пожежа.

Як на мене, постать Рюрика і загалом вся ця історія про десант варягів спочатку в Новгороді, а потім у Києві є вигадкою. Але я на цьому не хочу детально зупинятися. Якщо комусь цікаво дізнатися ґрунтовніше, я б порадив цикл історичних статей на тему, які написала російська історикиня Поліна Федотова. На мій погляд, вона чудово довела на основі історичних документів, що з усією цією варязькою історією щось сильно не так.

Наведу лише декілька її висновків:

• Існування Новгорода в 862 році не підтверджується археологічними дослідженнями. Новгород перекопали вздовж і впоперек, але найстаріші артефакти, які там було знайдено, належать до 930 року.
• Він не міг бути вихідним центром давньоруської державності з огляду не тільки на своє пізнє виникнення, а й через демографічні обмеження. Там не було з кого утворювати «державу».
• Отже, державність насправді поширювалася з півдня на північ, як і розселення слов’янських племен, а не навпаки. Перший історичний, а не вигаданий руський князь – Ігор, а не Рюрик.
• Київські джерела не наводять жодної інформації ані про Рюрика, ані про варязьке походження державності. Міф про «варязьку Русь» вигадали нащадки Юрія Долгорукого, створивши фальшивку. У них для цього був політичний інтерес. Також у ньому була зацікавлена церква та Візантія.

Але навіть якщо винести цей момент за дужки. Тут не так важливо, існував Рюрик із варягами чи ні. Припустимо, що офіційна версія російської історії – це правда. Рюрик десантувався в Новгороді. На землях, заселених переважно угро-фінськими племенами. І створив там якусь державу.

То яке це має відношення до витоків Росії, якщо:

• На цих землях жило іноплемінне населення. Це підтверджується навіть сучасними генетичними дослідженнями: росіяни з центральних областей країни менше відрізняються від поляків, ніж від північних «росіян».
• Тут панувала окрема мова.
• Щонайменше протягом 300 років Новгородська земля була республікою. І це, можливо, найважливіше, бо монархія є наріжним каменем російської ідентичності.
• Наприкінці 15 століття Новгородська республіка була завойована найжорсткішим чином. Новгород втопили в крові. До речі, Іван Жахливий розпочав війну, звинувативши новгородців у «зраді» через зв'язки з Заходом.

То яким чином Новгород можна вважати джерелом російської державності? Це майже такий самий абсурд, якби тим джерелом оголосили, наприклад, Дербент. Він набагато старший, існував ще до нашої ери, тут християнство з’явилося ще у 4 столітті. Наразі знаходиться у міжнародно визнаних кордонах РФ. Чом би й ні? Хто там згадає, що він лише на початку 19 століття завойований Росією.

З одного боку, здається дивним, а чому, власне, їм не написати справжню історію? Мало не карликове князівство, яке лише з кінця XIII століття до середини XV століття збільшило свою територію аж у 30 разів, а потім взагалі розкинулося на півсвіту – це ж неабияка історія успіху.

Насправді пазли цієї майбутньої міфології складалися ще до основних завоювань. І відображували «хотєлкі» еліти щодо навколишніх земель. Тому Путін – це таке «дрєвнєє зло пробуділось». Він навіть не з минулого століття, а з темного середньовіччя.

Коли російська історія вже набувала вигляд оформленого наративу, основні завоювання начебто були здійснені, але тоді виникла потреба їх закріпити та виправдати. Зробити «красиво», і щоб побільше «вєлічія». А на той час це вже вимагало високопарної пафосної брехні. Тоді завоювання перетворилися на «воз’єднання», «визволення», «освоєння».

Взагалі, оскільки Росія буквально постійно розширювалася, вся її історія – це не історія розвитку, і не історія народу, а історія розширення держави як найголовнішого досягнення. Тому, коли це розширення раптом обірвалося, вони відчули біль втрати.

Отже, сучасна РФ, яка з’явилася у 1991 році, успадкувала цю високопарну пафосну брехню, складену на основі легенд та фальшивок, що колись створювались під політичні інтриги та військові кампанії проти сусідів, а потім використовувалися для виправдання завоювань.

Саме тут коріння агресії та брехні. І все це лягло на ресентимент дев’яностих-нульових. Жахлива суміш.

Кожен маленький росіянин засвоював у школі оцю матрицю. Створену, повторюся, під потреби завоювань. Тому вони геть не випадково там показилися та ошаліли після анексії Криму. Свідомість була таким чином налаштована.

Чому росіяни не змогли відпустити своє імперське минуле, як його відпустили імперські європейські народи?

Здебільшого з трьох причин:

1. Як я писав раніше, більшовики подарували їм 80% території колишньої імперії у вигляді РСФСР. Вони цілком зберегли ці терени після 1991 року. Втрати 20% виявилося замало, щоб позбутися імперської свідомості. Тому матриця відновилася.
2. Замість того, щоб позбутися імперської свідомості, вони захотіли повернути «втрачену» решту. Бо СССР з часів Сталіна трансформувався в «червону імперію», і його «республіки» сприймалися росіянами як їхні власні землі.
3. Нормальної нації з росіян так і не сформувалося. (Про це я напишу пізніше, у другій частині.) Вони залишилися на рівні придатку держави, яка не вміє в розвиток, а дуже хоче в розширення.

Єдиний здоровий шлях був можливий лише за умови розпаду РСФСР після 1991 року до стану повного демонтажу імперської структури. Бажано, щоб це торкнулося в тому числі тих, хто вважав себе «русскімі». В ідеалі це могло бути відновлення Новгородської республіки, наприклад. А також самостійних держав за Уралом. І щоб не залишилося такого утворення, яке могло б привласнити оцю рюриківську міфологію, з її «всєя Русі» та претензіями на «Третій Рим».

Вона має цілком зникнути, бо, ще раз підкреслю, це не «історія», а доктрина завоювань, централізованої авторитарної влади та «слов’янського» нацизму, заточеного на тотальне підпорядкування всіх народів, які мають або бути перетворені на росіян, або знищені.