Посилення мобілізації: плюси і мінуси нового законопроекту

Нещодавно Кабмін вніс до Верховної Ради законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби» №10378, у якому регулюються питання щодо відстрочки від призову на військову службу, у тому числі людей з інвалідністю.

У новому законопроекті Уряд пропонує парламентарям накласти низку обмежень на тих громадян, які не виконали обов’язки щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, для порушників правил військового обліку та законодавства про оборону підвищити штрафи, а за відмову проходити медогляд позбавляти волі так само, як за ухилення від мобілізації.

Варто проаналізувати, які моменти в цьому законопроєкті є позитивним, а що треба додати чи, навпаки, викреслити.

Законопроєкт № 10378 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби» став головною темою для обговорення відразу після своєї появи на сайті Верховної Ради.

Перш за все, в суспільстві різко відреагували на посилення мобілізаційних норм – зокрема, на скасування відстрочки для інвалідів третьої групи. Але, важливо не тільки те, що в нього включили, а й те, чого там немає.

Перш за все, мова йде про повноцінний єдиний електронний реєстр військовозобов’язаних, поява і нормальне функціонування якого зніме цілу низку питань. Зокрема, необхідність набрати до 500 тисяч осіб під час нової хвилі мобілізації – про що йдеться у законопроєкті.

До речі, подібну, досить немаленьку кількість новонавернених військовослужбовців можна набрати і без особливих соціальних потрясінь – просто посиливши контроль за цілою низкою інституцій. Перш за все, за кордоном, через який, згідно із офіційними джерелами, виїжджає до 6 тисяч військовозобов’язаних щодня.

Про це повідомив заступник начальника штабу Західного регіонального управління Держприкордонслужби України Ігор Матвійчук у ході брифінгу. Він зазначив, що із цієї кількості в середньому тільки 150-200 осіб – волонтери, які виїжджають із України за системою «Шлях». При цьому основну частину становлять водії вантажівок та чоловіки, які супроводжують людей з інвалідністю.

«У законодавстві не деталізована можливість контролю за особою, яка супроводжує особу з інвалідністю. Тобто одну особу з інвалідністю можуть супроводжувати в різний час різні люди на підставі акта встановлення факту догляду, який видається будь-кому. Тож з однією особою з інвалідністю можуть виїхати кілька людей, а перевірити, чи повернулися попередні, неможливо», – розповів Матвійчук.

Посадовець також зауважив, що за такі дії законодавство не передбачає відповідальності. Він додав, що великий відсоток чоловіків, які виїжджають за кордон, мають довідки про непридатність до військової служби.

Матвійчук не уточнив, скільки чоловіків повертаються в Україну.

Нагадаю, свого часу журналістам вдалося ідентифікували понад 2 248 чоловіків, які виїхали за кордон за дозволами Львівської ОВА через призначену для далекобійників систему «Шлях» та не повернулися, а також 372 організації, причетні до їх переправлення.

Таким чином, за три місяці відповідно Україну залишає понад 500 тисяч громадян, які могли б зайняти усю цю мобілізаційну нішу, окреслену Кабінетом Міністрів у поданому до Верховної Ради законопроекті.

На моє переконання, ця система потребує вдосконалення. І Міністерство соціальної політики має врегулювати це питання на законодавчому рівні щоби унеможливити корупційні ризики.

Тож у питанні посилення мобілізації важливо не стільки копіювати Росію із її репресивними методами (а те, що пропонується чи уже втілюється у життя, це почасти і є копіюванням російського досвіду), скільки всерйоз зайнятися контролем за територіальними центрами комплектування, за військово-лікарськими комісіями та роботою над тим, аби нарешті запустити повноцінний електронний реєстр військовозобов’язаних.

До речі, про ТЦК. Одним із напрямів посилення мобілізації, про що не йдеться у законопроєкті, мало б бути вирішення такої неочевидної теми, яка не порушується на жодному із рівнів – це роти охорони територіальних центрів комплектації. По-перше, комплектація цих рот є такою, що з них можна було б зібрати кілька бригад для наступного контрнаступу.

По-друге, нехай на усі 100% ці роти на фронт не відправиш – але принаймні із заходу України, із регіонів, які від лінію фронту відділяють сотні кілометрів (тобто безпосередньої небезпеки цим об’єктам немає), це можна було б зробити.

Крім того, в Івано-Франківській області до лав ЗСУ у цю саму роту охорони ТЦК вступив професійний футбольний клуб «Прикарпаття», гравці якого формально є військовослужбовцями, а насправді продовжують свою професійну кар’єру.

Працівник ТЦК організував та забезпечив фіктивне проходження служби у ввіреному йому підрозділі для семи осіб, пов’язаних із цим футбольним клубом. Футболісти «служили» на посадах стрілків, санітарів, водіїв-електриків. При цьому вони отримували від держави грошове та матеріальне забезпечення – їм безпідставно нарахували майже 1,5 млн грн. Наразі вирішується питання про обрання підозрюваному запобіжного заходу та відсторонення від посади, перевіряється причетність до протиправних дій інших осіб.

Що це, як не профанація ідеї цих структурних підрозділів, якщо не сказати гірше? Ось із чим треба розбиратися без жодних законодавчих нововведень.

Із позитивних моментів у новому законопроєкті, який ще належить розглянути як профільному комітету, так і нардепам у залі засідань, відзначу зменшення кількості силових структур, працівники яких отримували відстрочку від мобілізації.

Зокрема, порівняно із чинним законодавством, таке право втрачають відразу Бюро економічної безпеки та Державна виконавча служба. І це є правильним кроком – оскільки країна перебуває у стані війни, тож необхідно усі сили кинути саме на цей напрямок. Бо у разі поразки у війні усі ці БЕБ та інші структури стануть просто непотрібні.

Але не варто на цьому зупинятися. Бо тільки у Міністерстві внутрішніх справ у штаті понад 400 тисяч співробітників. І більшість з них – це підготовлені люди, які цілком здатні взяти на себе роль захисників Вітчизни на фронті, а не в тилу.

В Україні налічується до 400 тисяч працівників МВС, тобто до 800 співробітників на 100 тис. населення. Загальносвітовий середній показник – 300, а за рекомендацією ООН – 222 на 100 тис. населення.

Звертаю увагу, що подібна статистика – це не спадок від колишньої радянської імперії. Так, станом на 1990 р. в радянській міліції нараховувалося 628139 співробітників. Населення СРСР тоді становило 293 млн. 47 тис. Таким чином, на 100 тис. населення імперії було 214 співробітників МВС. Зауважу, що під час реформи поліції в Грузії її кількість зменшилась із 70 тис. до 16 тис. і тепер становить 355 осіб на 100 тис. населення.

За даними МВС, станом на 2013 р., в міністерстві працювали 261 тис осіб, включно з Внутрішніми військами. Станом на 2018 рік, за даними Департаменту персоналу МВС, сумарна штатна чисельність самого міністерства (тепер це окремий від поліції орган), Нацгвардії та Нацполіції – 241,5 тисяч осіб. А ще міністр внутрішніх справ курує ДСНС, Міграційну і Прикордонну служби, штатна чисельність яких разом з МВС, Нацгвардією і Нацполіцією – майже 373 тис осіб.

У жовтні 2022 року тодішній міністр внутрішніх справ України Денис Монастирський під час зустрічі з Головою Служби зовнішньополітичних інструментів Європейської Комісії Петером Міхаелем Вагнером озвучив кількість співробітників міністерства, а саме: 400 тисяч.

В Україні одна з найбільших чисельність прокурорів на 100 тис. населення – до 25. Для порівняння, в Німеччині цей показник – 5, у Молдові – 16, в середньому в Європі – 10. Тільки в Росії їх загальна кількість більша – 32 прокурори на 100 тис. населення.

Штати силових структур зараз мають бути тимчасово скорочені задля збільшення кількості живої сили у Силах оборони України. На моє переконання, для країни, яка веде війну, такий штат для силової структури є надто роздутим.

Із очевидних мінусів є ідея перекласти частину повноважень і відповідальності щодо мобілізаційного процесу на органи місцевого самоврядування – міські, селищні та сільські ради. Це не робота сільських старост – обходити хати в селі, роздаючи повістки. Для цього існують територіальні та районні центри комплектування, які мають достатні штати та фінансування для того, аби виконувати свої прямі обов’язки.

Інакше доведеться говорити про скорочення штатів ТЦК та зменшення фінансування цих структур – чи взагалі їхнє розформування. Який сенс у їхньому існуванні, якщо за них виконуватимуть роботу співробітники міських рад?

До речі, єдиний електронний реєстр, який досі не створений, зняв би усі проблеми, які автори законопроекту намагаються вирішити ідеєю залучення до мобілізації місцеву владу.

Без цього реєстру усі інші заходи, у вигляді блокпостів та інших репресивних кроків, дуже нагадують російський досвід, з якого навряд чи варто брати приклад.

Одним словом, у законопроєкті є як корисні ідеї, так і багато чого пропущено чи вписано того, чого там не повинно бути. Тож народним депутатам належить як слід попрацювати над цим документом. А мобілізація як така, потрібна – і для того, аби компенсувати втрати, і для ротації для заміни тих військовослужбовців, які воюють з першого дня повномасштабної війни.

Нагадаю, Радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк в ефірі телемарафону заявив, що законопроєкт про мобілізацію буде виноситися на голосування Верховної Ради лише після обговорення та внесення змін.

Наразі депутати з фракції «Слуга народу» активно обговорюють можливості повернути урядовий законопроєкт про мобілізацію на доопрацювання в Кабмін.