Заради кого воюють українці

Найтупіший та найогидніший аргумент щодо захисту України, який регулярно беруть до рота люди сумнівної гідності – «не хочу воювати за цих крадівливих чиновників». Субваріант – «а що мені зробила держава, щоб я за неї ризикував?..».

Звучить наче зрозуміло. Не хоче. Я теж не хочу. І ніхто не хоче. Ще не зустрічав людей, готових воювати за Миколу Тищенка. 

Проблема в тому, що ніхто не пропонує. Микола Тищенко не є загроженим.

Ніхто не пропонує воювати за чиновників. У Бучі вулиці були завалені аж ніяк не чиновничими тілами. В Покровську не було виїздного засідання Кабміну, а в театрі Маріуполя – парламенту. Прилітає здебільшого не у вілли, а в панельки. Ну, у вілли теж буває, але російська зброя не настільки точна, щоб обирати.

Об'єктом знищення є не чиновники, а всі українці.

Об'єктом геноциду є не держава, а нація.

Тож, шановні, цю відмазку виплюньте і знайдіть якусь нову, переконливу. Ви не державу захищати не хочете. Ви не хочете захищати співгромадян, націю, країну. І взагалі нікого, окрім власного тухесу.

Що поробиш, буває. Не можна від усіх вимагати альтруїзму.

Але б хоча б не тринділи, от чесно.