Питання щодо мобілізації, про які не говорять

Про мобілізацію. Можемо віддзеркалити ситуацію з ворогом і поділити на цінності та помножити на фінансові та інші ресурси.

Почнімо з цінностей. Ворог, як суспільство, менше цінує людське життя і має більший мобілізаційний ресурс. При цьому українські пасіонарії та герої давно вже або в армії, або загинули, поранені чи в полоні.

Фінансові можливості РФ значно більші особливо при тому, що Україна залежить від допомоги Заходу, яка все не йде.

Тепер згадаємо, як аналізували наші та Західні аналітики мобілізаційні можливості РФ і віддзеркалимо на себе.

Мобілізувати людей можливо. Питання стоїть в їх навчанні, наявності командирів середньої та нижчої ланки, які здатні ними керувати, а найголовніше питання, як їх озброїти.

Не просто забезпечити формою, броніками, трусами, цивільним транспортом, а озброїти.

Коли моя «погана» бригада відправлялась на різні ділянки фронту окремими батальйоннами, то ми частково забезпечували себе озброєнням самі, через різні механізми, державні підприємства, мерів міст. Потім з'явилось міжнародна технічна допомога із Заходу у виглядів старих кулеметів. Потім ми надбали трофейне озброєння, ми самі шукали командирів, розрахунки, вчили їх. Весь транспорт був цивільним.

Перша САУ «Богдана» була розібрана в перші дні війни, її відновили і перший розрахунок ми шукали по всьому ЗСУ, з тих хто брав участь у заводських випробуваннях, а провідного інженера Краматорського заводу, який брав участь в її створюванні знайшли на блок посту в Західній Україні, бо його мобілізували. Відбили та долучили до Гармати.

Після того цією єдиною САУ валили під Кривим Рогом, на Харківщині, Херсонщині, по острову Зміїний і довели її ефективність. Паралельно почали готувати запасні розрахунки, а коли Держава зрозуміла, що нам потрібна Українська САУ, то ми створили перший дивізіон, навчили людей, і у нас найліпший коефіцієнт бойового застосування САУ 155мм. Бо ми їх обслуговували, ми цим займались і завод-виробник в Україні, який створив мобільні групи для ремонту на передовій.

Не менш цікава історія з нашим танковим батальйоном, він створився повністю з трофейних танків, потім прийшло три недопалка з Польщі, ми знайшли екіпажі, комбата, цей танковий батальйон був постійно приданий до інших підрозділів, але ми його не кидали, а допомагали, ремонтували.

Жодного ПТРК в моїй бригаді не дало МО. Але наші підрозділи захищали Київ, Кривий Ріг, зупиняли наступ на Антонівський плацдарм тощо.

Я на прикладі своєї та інших бригад розумію, що мотивовані щось робити закінчуються, їх закінчили. А хто буде озброювати нових мобілізованих, чим, в умовах, коли не вистачає снарядів та техніки на тих, що вже є у війську..? ХЗ.

Далі грошове забезпечення. Ми не можемо закупити, відремонтувати чи модернізувати достатньо навіть старої бронетехніки, я вже не кажу про нову. У нас легкового транспорту не вистачає. У нас одна міна на заборону дії в деяких підрозділах. Ну мобілізуємо ми ще 500 тисяч. А чим озброювати? Де навчати, де брати командирів, коли у нас командирів бригад відсторонюють пачками. А грошове забезпечення плати, лікування плати, відпустки плати, оздоровчі плати тощо. Тобто, не факт, що ми зможемо ефективно застосувати мобілізованих, окрім тих, що поновлять втрати в бригадах, а грошове забезпечення іншим плати. Це неефективне застосування витрат, що лягає на бюджет, який обмежено.

Перед тим, як проводити мобілізацію, а вона потрібна, ми маємо поставити собі жорсткі запитання і дати відповідь:

1. Грошове забезпечення.
2. Озброєння та боєприпаси. Техніка та БПЛА.
3. Командири, які будуть ними командувати та навчання.

Я міг би ще поставити ряд питань, але поки не дати відповідь бодай на ці три, то годі і починати.

Якщо ми хочемо не програти, не виграти, а саме не програти, то маємо почати мислити реальним поняттєвим апаратом: фінанси, ресурси та їх грамотне застосування.

Ми маємо ставити першочергові цілі і досягати їх. Сучасна війна виграється озброєнням. Нам потрібні Артилерія, постріли для неї, дрони і навчені люди.

Інакше нас чекає катастрофа, вийти з якої ми зможемо тільки людськими життями та непотрібним Героїзмом.

А це зменшує можливість досягнення нашої стратегічної мети – збереження Нації та Держави.