Непомітний геноцид

Днями з'явилося повідомлення про те, що Агентство внутрішньої безпеки Польщі (ABW) ліквідувало шпигунську мережу, яка працювала на Росію й мала здійснювати підготовку до диверсійної діяльності в Польщі. Відтак, деталізуючи, віцепрем'єр Польщі й міністр національної оборони Маріуш Блащак заявив, що «якщо ми маємо справу зі шпигунською мережею, то, звичайно, ці люди збирають інформацію для якоїсь конкретної мети».

Я все очікую на звістку, що колись спецслужби викинуть у публічний простір новину про викриття мережі російських агентів (і впливу також) в Організації Об'єднаних Націй. І серед них будуть не тільки ефесбешники, що працюють під легальним прикриттям представника РФ в ООН та його обслуги, але й також люди без російського громадянства, завербовані путінським монстром або банально куплені за гроші.

Бо як інакше розцінювати заяву голови Міжнародної слідчої комісії Організації Об’єднаних націй Еріка Мьосе, що він та його підлеглі не побачили ознак геноциду в діях Росії в Україні. Дякувати Богові, «комісіонери» визнали бодай «широкий спектр інших воєнних злочинів».

Ось так просто: геноциду в Україні росіяни не коїли. Просто «розважалися» – у Бучі, Ірпені, Бородянці, Оленівці, Маріуполі. Просто виконували геть не «геноцидне» завдання Путіна – «остаточно розв'язати українське питання». Просто вправлялися у стрілецькій майстерності, завдаючи ударів по цивільних об'єктах, житловій забудові мирних міст найсучаснішими ракетами.

Я розумію, – звинувачення у геноциді – чи не найсуворіший докір у сучасному світі. Я можу зрозуміти обережність формулювань міжнародних спостерігачів та спеціалістів, оскільки геноцид як практика (а не мовна фігура) передбачає не просто суворе покарання виконавців, але й по суті тавро на державі, що вдалася до свідомого, витонченого і головне – цілеспрямованого знищення десятків тисяч людей.

Однак, – можливо, через те, що сам належу до спільноти, яка упродовж останнього століття пережила кілька спроб бути винищеною до тла, – не можу зрозуміти відсторонену цинічність формулювань чиновників, які, без сумніву, не перебувають в інформаційному вакуумі.

Я думаю, що заява Еріка Мьосе була цілком свідомою. Як каже Блащак, «для якоїсь конкретної мети». По-перше, – комісія ООН якось дуже поквапливо оприлюднила свій, з дозволу сказати, звіт. І ця поспішність, мабуть, мала певні причини. Серед яких і та, що, відверто кажучи, не налазить на голову. З 1 квітня Російська Федерація за черговістю посяде місце голови у Раді Безпеки ООН. Ми, українці, упродовж  великої війни звикли, здається, до всього, можливого і неможливого під сонцем. Але убивці та могильники світопорядку на чолі Радбезу ООН, – це фантасмагорія найвищого левела.

Постійний представник України в ООН Сергій Кислиця згадав з цього приводу, що для генсека Гутерреша, за його власним зізнанням, 24 лютого минулого року було «найсумнішим днем»: «Це буде найсумнішим днем в історії ООН до 1 квітня 2023 року, якщо справедливість не візьме гору, Росія почне головування в Радбезі. Досить ґвалтувати правосуддя та гнобити Статут ООН».

Але, видається, в ООН не помічають «ґвалтування» у власних стінах, то як їм зауважити геноцид в якісь далекій Україні?

Сліпота оонівських експертів виглядає дуже контрастною на тлі процесу організації спеціального трибуналу для військового та політичного керівництва Росії, до якого приєдналося вже 30 країн. Щобільше, – активними розслідуваннями воєнних злочинів російської орди займаються прокурори Міжнародного кримінального суду. Причому Прокурор МКС Карім Хан особисто ініціював цю справу на другий (!) день після вторгнення Путіна в Україну.

У цій справі, яка, як на мене, обов'язково буде доведеною до логічного завершення, і її вердикт безсумнівно міститиме й звинувачення у геноциді, є ще чимало юридичних та політичних колізій. Зокрема, ратифікація Україною Римського статуту, яка відкриє легітимні можливості процесу у Гаазі.

Групи, які працюють над збором доказів воєнних злочинів у рамках створення спецтрибуналу, діють паралельно. Отже, цілком реальними є низка судових процесів, які також спробують виправити зір «комісіонерам» з ООН.

Але… Повторюся: причиною «сліпоти» Еріка Мосьє є цілком тактильні речі – російські гроші. Й інфільтрація у структури ООН російської агентури. Про що говорити: заступником у Гутерреша ходить такий собі Володимир Воронков – генерал-лейтенант російського ГРУ. Між іншим, відповідає за «контртерористичну діяльність». Ще раз – проти терору в ООН бореться громадянин країни, яку визнали «спонсором тероризму».