Повітряна небезпека. Як ми дізнаємось про зліт російських літаків

Цей допис має виключно душевнокорисну мету підтримати роботу та пильність усіх, кого це стосується, ну і заодно дещо роз’яснити.

Почнімо з того, що у нас взагалі нема можливостей самостійно виявляти факт зльоту літаків російської стратегічної авіації, бо не маємо відповідних можливостях по загоризонтним радіолокаційним станціям і заодно власного супутникового угрупування (тобто із супутниками чисто воєнного призначення).

Простіше кажучи, ну нема в нас своїх радарів, які б могли бачити, що там на аеродромі «Енгельс» (котрий за «усього» 700 км від державного кордону України), не кажучи вже про аеродром «Оленья», котрий взагалі на Кольському півострові, біля Мурманска та кордону з Норвегією (тобто ледь чи не «під носом» у НАТО).

Але натомість відповідні можливості по виявленню факту зльоту російських стратегічних бомбардувальників мають сили Альянсу, зокрема ті ж загоризонтні РЛС або літаки радіолокаційного дозору (AWACS).

В принципі, ті самі західні партнери якби й вказували прямо у пресі, що з їх літаків AWACS наша ППО отримує дані, але у нас це просто якось не «помічають».

Виходячи із цього, я особисто будую наступну робочу гіпотезу – якщо отак порахувати кількість інстанцій, яку починаючи від рядового оператора РЛС якоїсь з країн Альянсу можуть пройти дані про злет російських «Ту», то наші офіційні ресурси та моніторингові пабліки можуть бути в кращому випадку десь 4 чи 5 етапом, по якому ця інформація проходить для оповіщення населення та відповідних цивільних структур.

Так, автори моніторингових пабліків дані про можливий зліт російських бомбардувальників можуть брати лише там, де і наші офіційні ресурси.

Я особисто вважаю, що користуватись одночасно і офіційними, і неофіційними ресурсами для оповіщення про небезпеку – це є добре і потрібно, бо треба вживати усі доступні канали комунікації про можливу небезпеку.

Далі ось такий технічний момент – для кожної повітряної цілі є параметр «ефективної площі розсіювання» (ЕПР) при радіолокаційному виявленні, і чим більший ЕПР, тим простіше ціль побачити.

У випадку із російськими «Ту» мова взагалі про те, що ці повітряні цілі на радарах світяться наче новорічні ялинки, для розуміння Ту-95МС – довжина фюзеляжу та розмах крила показники по 50 метрів, по Ту-22М3 – довжина фюзеляжа в 42 метри, а розмах крила в 34 метри, тобто кожен з цих двох «бомберів» більше наприклад в 1,5 рази за Boeing 737.

Але в тому і проблема, що на радарі ці бомбардувальники побачити можна, а от з яким саме завданням вони злітають – ні.

І якщо схоже, що вони можуть летіти саме для виконання удару, то тут саме той випадок, коли краще перестрахуватись, чим недострахуватись, особливо при такому мінімумі інформації.

Тому навіть якщо раптом кого можуть різко втомлювати попередження про можливі удари, які можуть йти від офіційних ресурсів чи моніторингових пабліків, то єдине, що тут точно можна зробити – заочно і подумки подякувати людям, які займаються інформуванням та попередженням про можливі небезпеки.

Що з цим всім робити на індивідуальному рівні – кожен має вирішувати сам, але виходячи з того, що росіяни при кожному масованому ракетному ударі ставлять собі за мету не просто вибити нам певну кількість генерації чи іншої інфраструктури. Але й взагалі зламати як країну до стану овочів.

Триматись в цій ситуації маємо разом.