Про реальність переговорів і неминучий провал

Якщо аналізувати риторику Дональда Трампа щодо України, Росії та ЄС, то вимальовується більш-менш зрозуміла картина того, що відбувається і на що варто розраховувати найближчим часом.

На цей момент очевидно, що у нової адміністрації США немає чіткого плану мирного врегулювання. Натомість існує напівофіційна вимога щодо проведення виборів президента України, хоча її цілі публічно не пояснюються.

Проте зрозуміло, що реалізація навіть цієї вимоги потребує, якщо не сталого миру, то принаймні перемир’я (принаймні у розумінні американців). А вже потім, після виборів, можна буде домовлятися з новим президентом України про завершення війни.

Таким чином, фактично вимальовується триступеневий план, який оприлюднив NBC News на початку тижня:

1. перемир’я;
2. вибори президента;
3. угода про мир.

На перший погляд, це виглядає як план, але насправді це просто набір дій, реалізація яких виглядає практично неможливою.

Проблеми виникають уже на першому пункті. Для оголошення перемир’я необхідно визначити лінію, по якій зупиняться армії, а з цим немає розуміння ні в кого. Але головне питання: навіщо це Путіну? В його уявленні він виграє війну, і перемир’я йому просто не потрібне.

Щоб він погодився зупинитися, йому потрібно запропонувати щось значне взамін – наприклад, ту саму «нову архітектуру безпеки», з вимогами якої почалося вторгнення у 2021-2022 роках.

Трамп теоретично може бути готовий обговорювати території України, але поступки американців щодо Європи, яку вони прив’язували до себе протягом 80 років, лише заради проведення виборів в Україні – це вже сценарій зі сфери фантастики.

Ба більше, Путін і його оточення неодноразово заявляли, що не погодяться на припинення вогню заради самого припинення вогню. Вони хочуть повноцінної угоди, яка включатиме всі питання, через які розпочалося вторгнення. Тобто йдеться про ту ж «нову архітектуру безпеки» та виведення українських військ із територій, які Росія записала у свою конституцію.

Якщо план справді такий, то вже зараз зрозуміло, що він провальний. І немає сумнівів, що це також розуміють і самі американці. Тому все, що ми бачимо зараз, може бути частиною банальної стратегії пошуку цапа-відбувайла. На цю роль є три кандидати: Путін, Зеленський і ЄС.

Усі ці ультиматуми у соцмережах, виступи українського президента перед віцепрезидентом США у Мюнхені та інших міжнародних майданчиках можуть бути спробою створити інформаційний фундамент для майбутніх пояснень, чому план не спрацював.

З цього всього можна зробити один загальний висновок: реальних переговорів немає і, швидше за все, не буде.

Між Україною, Росією, США та ЄС немає жодної спільної точки, з якої можна було б почати серйозні перемовини. Американці це розуміють і зараз шукають, на кого перекласти відповідальність за неминучий провал.

Тож, як би прикро це не звучало, одне з ключових геополітичних завдань України на найближчий час – зробити так, щоб саме її не зробили винною у цьому провалі.