Рік із дня загибелі Олександра Марченка…

Коли я познайомився з Олександром, він на мене справив позитивне враження цілеспрямованого, чіткого чоловіка. Його думки не розходились із ділами. Це типаж нового покоління успішних українських підприємців, які використовували не лише нові економічні підходи, а й мали національну логіку у діях, спілкуванні з підлеглими, розбудові бізнесу, у баченні розвитку українського підприємцництва в цілому.

Його кар’єр – це було питомо українське підприємство. Там відчувався вільний дух, відповідне ставлення до персоналу, новий економічний дух. Багато людей, які працювали з Олександром Марченком, стали свободівцями. І не тому, що вони були підлеглими. Багато хто й досі лишається з нами.

При всій його загадковості (можливо для декого – незрозумілості) він був дуже різностороннім чоловіком. Для нього дуже багато важила сім'я. При цьому він опікувався великою кількістю людей, заснував благодійний фонд, очолив низку профільних асоціацій та організацій. Ми знаємо, наскільки він був опікуном і другом для ветеранів УПА. Зокрема, для нашого побратима Теодора Дячуна. Марченко піклувався про нього, і возив його на фронт, вояк відчував відродження та надихав молодших захисників на перемогу.

За кілька днів до смерті пана Теодора, ми з Олександром Олександровичем заїхали до нього. Ніколи не забуду слова вдячності старого вояка Марченкові. Він переймався своїми книгами і заповідав Олександрові Марченкові зробити так, щоб його спадщина працювала на виховання майбутніх поколінь.

У тому і проявляється Олександр Марченко – самодостатня, успішна людина з людськими почуттями, з любов'ю до своєї країни, історії та наших героїв. Він брав на себе величезну кількість обов’язків не заради похвали чи відзнак – це була чиста щирість.

Переважно, депутати, які мають за собою бізнесову історію – займаються в парламенті бізнесовими питаннями, що допомагають лобіювати їхні інтереси. Але не Марченко. Найбільше він переймався збереженням професійно-технічної освіти. Десятки представників технікумів, коледжів приходили до Марченка, бачили в ньому надію. Він цим займався не з меркантильною метою – він знав, що цього потребує Україна і технічна галузь. Багато речей, які започаткував Марченко, сьогодні або працюють або на слуху. Звісно, його законотворчі ініціативи не ухвалювались як представника Свободи, не ухвалювались саме через те, що йшло від опозиції.

Як керівник, можу сказати, що Олександр Марченко був безвідмовною людиною. Ті доручення, які я йому давав як голова ВО «Свобода», він виконував. Хоча часом сперечався, були різні моменти. Приміром, ми його не пускали на фронт. Та він однаково поїхав. Як волонтер, водій екскаватора. Він інакше не міг чинити, незважаючи на вік та статус. Для Марченка було важливо приносити користь саме на фронті. Тож він знаходив можливість в різних іпостасях там працювати.

З повномасштабним вторгненням росії, Марченко зібрав своїх ближніх, взяв зброю і робив те, що мав робити кожен українець – відбивав нашу землю в окупанта. Саме своя земля давала йому грунт під ногами. Всі його успіхи – політичні, бізнесові – були на Київщині. І він загинув, захищаючи цю землю.

Це дуже болюча втрата для нас. Всі втрати болючі. Але коли ти з людиною довше працюєш, спілкуєшся – це особливо відчутно.