Буде важко. До чого треба готуватися українцям

Ракетні обстріли почастішають. Симптоматика втоми може бити емоціями по нервах, стійкості, настрою. Західна допомога підвисає, мобілізація страшить, вал соціальних проблем наростає.

Кількість тих, хто хоче зупинки війни будь-що трохи поколиває, але некритично для буття нації та держави. Росіяни не зможуть зламати хребет пасіонарного українства, бо на це є декілька причин, про які треба говорити окремо і бажано не для ФСБшників, які це читають.

У таких ситуаціях дуже легко обивателям скотитись до інстинктивних імпульсів та швидких рішень, перенести роздратування на всіх по черзі – рідних, державу, Зеленського, сусідів, опозицію, дітей, кота і далі за списком.

Не шукайте метушливо відповідей у балакучих експертів, аналітиків, журналістів та політиків. Вони не знають. Реально не знають коли це завершиться, вони можуть лише гратися аналогіями, інтуїцією, догадками і дуже часто когнітивно викривлюють реальність під своє враження. Порядок йде за логікою, а не за віртуальними конструкціями розумників.

Воєнний злочинець Путін вважає, що він у зеніті слави після намальованого результату його клікою, входить у раж воєнної несамовитості, захоплення своєю спроможністю зригати ракети задля наростаючого посіву терористичного страху. Він може планувати що завгодно (і у планах, звісно, вже це є) – воєнної провокації проти НАТО, новий напад на Харків і Сумщину, ядерний удар, перемогу Трампа, а можливо і Третю світову.

Бажати смерті Путіну (цілком здорова реакція на серійного вбивцю) – це значить приховано бажати якнайшвидшого завершення апології кривавої бойні. Але її не буде з генетично-екзистенційних причин. Не можна зупинити те, що запрограмовано ментальною історією.

Єдиний правильний розумний вихід – міцність індивідуальної психіки. Робіть все, що її зміцнює, вчиняйте суспільно корисні справи, наповнюйте себе актуальним життям і найголовніше – будьте разом з кимось.

Люди поряд лікують, підтримують і надихають. Іноді дратують, панікують і зневірюються. Ну такі вже люди. З кожною хвилею мальовничого колапсу наступне «гірше» згодом вже не здається таким проактивним.