Незрозумілий Мир чи війна до Перемоги?

Зараз виникають нові емоційно-психологічні гойдалки в пошарпаному війною суспільстві, де українці поставлені перед вибором: що далі?

Переговори із РФ з перспективою відновлення відносної життєвої стабільності у невоєнному бутті (родини, бізнес, спокій) чи подальший агресивний ритм війни з прильотами від дронів і ракет, удосконаленням тактики дій ворога, посиленням мобілізації в Україні, можливим новим російським наступом, відсутністю американської допомоги, згортання соціальних статей бюджету?

Гойдалки ці більш серйозніші, ніж у попередні періоди війни, адже якщо раніше суспільство тримало спільну рамку війни через імпульси надії (спочатку захват від успішної оборонної війни, потім визволення Херсона та Харківщини, сподівання на контрнаступ влітку минулого року), то зараз питання «а може зупинка?» постане вже більш фундаментальною ймовірністю.

І тут важко спрогнозувати реакцію ЗСУ, опозиції і великої частини українців, які не збираються миритися з втратою територій. Окремо слід прораховувати мобілізаційний потенціал на цьому етапі війни, адже якщо навіть мобілізувати 350 тис. осіб і навіть знайти під це якийсь матеріальний ресурс, мотивацію йти у бій чи у новий контрнаступ в 2025 році для цієї категорії новобранців сформувати бути неймовірно важко.

Звісно, є категорія українців, яким байдуже на тимчасово окуповані території вже зараз. Для них головне їх споживацьке матеріальне буття, приватні буденні справи, заробіток та відпочинок. Навіть у криваву війну. Для них війна – це якийсь медійно-політичний бойовик, відсунутий від них на відстань і з яким вона стикаються лише під час ракетно-дронових атак. Але й після них вони навчились миттю переключати психіку на штучно вибудовану невоєнну буденність навколо себе і проганяти будь-які переживання.

Оця остання категорія (важко судити наскільки вона структурована та готова публічно висловити своє бажання) теоретично може сприйняти перемовний трек як бажаний при подальшому загостренні обставин війни, які безпосередньо будуть впливати на їх життєву та психологічну стійкість. Тому ворог і робить удари по знищенню інфраструктури, яка забезпечує цю стійкість.

Помітили, що так званий «турецький план» мирного врегулювання з’являється в акурат після нового результативного ракетного обстрілу РФ по енергоінфраструктурі України.

Це типова операція впливу ворога. Після ефективних дій РФ із колапсу теплогенерації і інформації про нові ракети Х-69, напруження щодо закону про мобілізацію об’єктивно масштабується ситуація суспільного стресу, і в цей момент в медіа попадає якийсь мирний наратив, що начебто виглядає більш-менш прийнятно. Вкид відбувається через видання «Нова газета. Європа» як раз ближче до обіду дня чергового обстрілу.

План теоретично міг би стати привабливим для деякого контингенту українців, що втомився від інтенсивної війни на виснаження. Розрахунок його бенефіціарів – збити мотивацію для подальшого опору та наблизити частину українців до нульової відмітки сприйняття переговорів із РФ через посилення враження про неминучість подальшої воєнної катастрофи, бесперспективність війни з українського боку.

При цьому, завдання-мінімум – публічно показати непоступливість російської рамки примирення щодо територіальний надбань, тому Пєсков і зарядив думку, що потрібно буде враховувати «нові геополітичні реалії».

Прикметною є пункт «турецького плану» про 2040-й рік. Саме на цей рік формуються обов’язки провест два референдуми: один – на вільній території України щодо зовнішньополітичного курсу, інший – на окупованих територіях під міжнародним контролем.

Про що він? Цей пункт – хитра спроба винести больове питання територій поза рамки теперішнього часу, прорахунок того, що за 16 років емоції вляжуться та зміняться владні конструкції в Україні та РФ. А до 2040 року Україна повинна залишатись поза НАТО, однак РФ не буде проти вступу України в Євросоюз. Може виглядати привабливо для якоїсь частини суспільства. Але це фантастичний ризик і кожний із вас розуміє в чому його диявольський задум. Бо Росія не зупиниться.

У плані немає нічого про репарації РФ, вину за завдані збитки та вбивства цивільних, відповідальність військово-політичної верхівки РФ. А це дуже важливе питання.

Власне, якщо механізм залякування пасивно-споживацької частини суспільства росіяни задіють на тривалому проміжку часу, то частина суспільства може пристати до мирного порядку денного. Що має робити українська влада? Правильно – очолити цей трек. Для цього і проводиться Глобальний саміт миру.