Як спілкуватися з родинами ветеранів та ветеранок, захисників та захисниць

З початку вторгнення всім українцям доводиться адаптуватися під умови тривалої повномасштабної війни і справлятися.

Одним з головних факторів адаптації є комунікація. Тобто наявність і якість стосунків, наявність спілкування з іншими людьми, довіри, можливості поділитися своїми думками, спільно пережити емоції, надати та звернутись по допомогу.

Якісна комунікація – це згуртоване суспільство, де кожен відчуває себе серед своїх, може отримати допомогу, справлятися сам і надавати допомогу тим, кому це потрібно.

Повномасштабна війна поставила кожного з нас у ситуації, до яких ми не були готові. Але кожен з нас на своєму рівні мусить справлятися з новими викликами.

Зміни, що відбулися через війну

Через війну українці змінювали місце проживання, обривали соціальні зв’язки, отримували травматичний досвід. Ми опинилися в новій реальності, під яку змушені підлаштуватися. Ми стали іншими людьми, тому маємо враховувати як зміни навколо, в інших, так і власні зміни, у нас самих.

Війна виснажує. Гостро проявляється хронічна виснаженість через воєнні дії. Втома призводить до того, що труднощі у спілкуванні, наприклад з’ясування питань, сприймаються гостро, а спроби закликати до дій часто дають протилежний ефект.

Ті хто поруч з нами, мають власний складний, часто травматичний, досвід. Це означає, що вони також потребують уваги, вони чутливі до проявів неповаги, їм може бути складно навіть у простих ситуаціях, які в мирний час ніхто й не назве винятковими. Тим, чиї рідні на фронті, важливо регулярно відчувати підтримку ззовні, від ближніх.

Тригери

Війна це травматичний досвід. Ті, чиї близькі на захисті, отримують багато складного досвіду, який не встигають осмислювати й проговорювати. Це означає, що чутливих тем у комунікації побільшало. Про чутливі теми треба окремо домовлятися і отримувати попередню згоду, щоб про них говорити.

В Україні багато людей травмовані війною, тож будь-що може стати «тригером», тобто гачком, стимулом, який нагадує про болісний досвід. Не можна цілком уникнути таких стимулів, і їх не треба уникати, відмовляючись від комунікації. Не варто обмежувати спілкування через страх ненавмисно зачепити людину. Але треба допомагати знижувати негативний ефект від цих «тригерів» через дружне й відкрите спілкування.

Правила взаємодії

Війна це ускладнене спілкування. Постійна тривога, невизначеність і переживання за близьких підвищує напругу. Тож, якщо я хочу бути почутим, спочатку маю почути інших.

Комунікація стала не тільки більш значущою, але й складнішою через те, що зросли і вимоги до чесності. Коли людям важко, їм потрібні опора і безпека, саме тому вони потребують визначеності та довіри, які може забезпечити тільки чесність.

Що казати, щоб підтримати

• Я поруч і я готовий допомогти/підтримати
• Я хочу зрозуміти, що з тобою відбувається і як тобі допомогти
• Чи можеш розказати, що трапилося?
• Чи правильно я розумію, що…?

Загальні поради

• Не питати про травматичні події, не тиснути й не допитувати
• Наскільки це можливо, шукати, встановлювати й підтримувати зручний режим спілкування.
• Бути активною стороною в розмові, проявляти ініціативу, коли співрозмовнику/ці складно.
• Фокусуватися на тому, як співрозмовник/ця справляється зараз і як він/вона справиться в майбутньому.
• Формувати позитивні образи себе, вашого співрозмовника/ці, вашої взаємодії і вашого майбутнього.

Під час випробувань і великих змін у житті люди напружені всередині і намагаються уникати всього, що посилює стрес. Вони хочуть, хоча б тимчасово і віртуально, опинитися в спокійному і безпечному місці, де можуть розслабитися і не вирішувати проблеми.

Якщо ви згадуєте про події, почуття і переживання, які ще не осмислені, ви посилюєте рівень напруги за рахунок контакту з травматичним досвідом і відчуття безсилля, тому що поки людина не зробить висновки зі свого досвіду, вона ніяк не може його використовувати.

Висновки

У психологічному сенсі немає важливішої речі, ніж підтримка від інших людей. Нам необхідні увага, розуміння та прийняття з боку інших. Іноді нам просто необхідно похвалитися, поскаржитися або проговорити деякі речі вголос, щоб увійти в контакт з реальністю, прийняти зміни і переконатися в тому, що «життя триває». І чим гірший наш стан та суттєвіші зміни в житті, тим більшими стають ці потреби.

Зазвичай, чим більша потреба в добрій розмові, тим складніше її здійснити. Люди, які потребують психологічної допомоги, дуже вразливі, дуже чутливі до ставлення з боку інших, а самі часто поводяться не надто дружньо і реагують занадто сильно на те, що в інших обставинах для них би не мало помітного значення. Вони схильні ображатися, зачинятися, звинувачувати інших, емоційно вибухати або навпаки зневірюватися.

З кожним разом, коли люди залишаються незадоволеними розмовою, вони все більш схильні уникати взаємодії. Відповідно, їхній психологічний стан погіршується.

Проведення доброї розмови у всі часи було складним завданням і потребувало певної майстерності, тож це робили спеціально навчені люди – мудреці, старійшини, священники, психотерапевти. Але повномасштабна війна від всіх нас вимагає бути мудрими і уважними до людей навколо. Ми всі маємо берегти одне одного і допомагати одне одному всім, чим можемо, зокрема й психологічно.

Немає чарівних пігулок або майстерних прийомів, які допоможуть взаємодіяти з людьми зовсім без зусиль. Кожній людині потрібно подолати відчуженість, щоб звернутися до іншої людини, потрібно враховувати обмеження, обставини, потреби і здатності іншої людини, прогнозувати наслідки своїх дій і постійно керувати своєю поведінкою.

Щоб спілкуватися з іншими, потрібно бути готовим приймати їх біль, страждання і несправедливість, з якими вони стикаються. Це вимагає наявності ресурсів і внутрішньої опори. Це теж є результатом роботи над собою.

Переживання в тих хто чекає неминучі, проте рівень хвилювання можна знизити, надаючи підтримку. Передусім, даючи відчуття, що людина не залишилася сам на сам зі своїми переживаннями й негараздами.

Фахівці Гарячої лінії Українського ветеранського фонду надають підтримку щодня та цілодобово. Дзвінки в межах України безплатні: 0800332029.

За матеріалами волонтерського проєкту «Як ти, брате?»