Дипломатичні наслідки Курської операції

Майже всі зараз дуже уважно слідкують за ходом спецоперації у Курській області – яка площа контролюється ЗСУ, які населенні пункти, перспективні напрямки подальших ударів. Але не менш важливо і те, що у зв’язку з Курськом відбувається і на дипломатичному фронті.

І тут маємо дуже показову реакцію.

Китай за традицією чекав мало не тиждень, надаючи недоімперії можливість якось виправити ганебну для Кремля ситуацію. Не дочекався і виступив з фактичним повторенням своїх теоретичних миротворчих тез – треба прагнути до переговорів, уникати провокацій, бла-бла-бла. Ні про що.

Північна Корея та Іран взагалі промовчали, ніби нічого і не сталося. Найближчі союзники не вважають, що Росію треба публічно підтримати, а Україну розкритикувати. Тобто, сама влізла у халепу, сама і вилазь як знаєш. Це на відміну від самої РФ, яка у розпачі звертається до ООН.

Ще більш цікава реакція країн, залежних від Росії – учасниць ОДКБ. Ну, батька Лукашенка звично несе всіляку дурню про нібито напад українських дронів, пересуває до кордону і назад бронетехніку, всіляко створюючи вигляд, що він би і допоміг союзній державі, але самому доводиться відбивати страшенну НАТІвську навалу.

Інші країни ОДКБ або демонстративно не відреагували, або, як Вірменія, натякнули, що оскільки їм не допомагали проти Азербайджану, то і вони не зобов’язані. А Казахстан, який зараз зближується не тільки з Китаєм, але й з США, взагалі висловився максимально чітко: план нападу на Україну з нами не погоджували, з якого дива ми маємо розгрібати наслідки цього нападу?

Можна вважати цей вислів Астани з приводу Курської операції фактичною епітафією щодо блоку ОДКБ, на складання до купи якого Москва витратила чимало часу та ресурсів.

Офіційний Вашингтон робить вигляд, що нічого особливого не сталося – Україна користується міжнародним правом захищати себе від агресії. Зате прихильники України у Сенаті і Конгресі аплодують нам у захваті.

І при цьому відверто дивує позиція Великої Британії, яка так і не надає нам дозвіл на використання далекобійних ракет «Шторм Шєдоу» по Курській області. А вони були б дуже у нагоді. Тим більше, що офіційно розповсюджуються фото українських F-16, де на пілонах висять американські ракети АІМ-120. Дальність цих ракет «повітря-повітря» майже 200 км, і вони летять не по координатах, а за радіопеленгом, тобто, державних кордонів ці ракети на помічає.

Виходить, Штати не проти, а ось Британія, про яку, до речі, ходять чутки, що її фахівці дещо допомагали у плануванні Курської операції, свого дозволу не дає. Дивно це. І натякає, що ще не вечір, і цілком можлива друга частина Марлезонського балету.

«Realpolitiк» – вона прагматична і цинічна. В ній якщо почав порушувати правила, то маєш швидко і переконливо завершувати на свою користь. А якщо твоя авантюра повертається до тебе додому, то ти автоматично стаєш лузером. З усіма наслідками.