Повернення Трампа. Глобальна стабільність під загрозою

Дональд Трамп на фактично передвиборчому мітингу заявив, що у разі обрання президентом не буде захищати країни НАТО від агресії Росії, якщо вони щось там заборгують по членських внесках. І фінансову допомогу будь-якій країні буде надавати виключно у кредит.

Публіка вітала цей намір відмовитися від того, що у США вважалося місією – від підтримки світового безпекового порядку – шаленими оплесками. Що наш, що закордонний плебс думати не хоче, не вміє і керується навіяними емоціями.

Свого часу вже писав, що головна загроза від повернення Трампа – це його бізнесове мислення. Для нього головне не принципи і правила, а власні поточні інтереси і гроші як абсолютна цінність. Власне, сама ця патологічна націленість на гіпертрофовану самореалізацію, коли всі і все навколо – лише сировина для особистих прагнень, і зближує Трампа і Маска з Путіним.

На тому ж мітингу потенційний президент США проголосив ще одну надзвичайно показову химерну тезу. Він побоюється, що Володимир Зеленський може домовитися з Путіним про мир самостійно, без участі Штатів. І тоді, як вважає Трамп, американські гроші, витрачені на підтримку України, будуть викинуті на вітер...

Тобто, ні захисту власної країни, ні міжнародних домовленостей, ні світової солідарності, ні підтримки свободи і демократії – нічого цього для новітнього Аттіли та його варварів не існує. Тільки бабло, бабло, бабло...

Але Трамп та подібні – лише помітні носії захворювання. В умовах глобальної нестабільності безпринципна прагматичність перетворюється на пандемію. Гроші починають здаватися єдиним інструментом виживання у непевному небезпечному майбутньому. Саме тому останні екземпляри російських «шахедів» і ракет, які руйнують українські міста, являють собою виставку досягнень капіталістичного господарства. Бо там є складові з США, Канади, Австрії, Франції, Тайваню і далі по підручнику політичної географії.

З іншого боку, агресивна Росія стає не тільки супервигідним покупцем для цинічного бізнесу, а ще й зручним пугалом для безпринципних політиків. Путіна це цілком влаштовує. Він свідомий того, що не може стати одним з поважних лідерів світу за його досягнення на користь людства, але готовий, щоб на нього зважали, бо може людство знищити.

Тому не Такер Карлсон, а Дмитро Медведєв – правильний транслятор думок путіна. І чим Димон похмельніший, тим точніше транслює.
Україна теж не стоїть осторонь беззастережного прагматизму. Але він в нас проявляється не на державному, а на хуторянському рівні. Наближені до влади як крали, так і продовжують красти – ніщо не лякає. Як експлуатували населення у всіх позах, так і продовжують: анонсоване підвищення цін за електрику і далі по іншім комунальним послугам тому підтвердженням. Як прикривали війною нехтування демократією, так і продовжують.

У двобої двох пострадянських армій перемагає більша. У протистоянні двох пострадянських політичних систем теж перемагає більша. Зміна керівництва ЗСУ і найкаральніший закон про мобілізацію не допоможуть. А надії на зовнішніх партнерів, які зроблять за нас майже все, розчиняються у зростаючих рейтингах Трампа і його багаточисельних національних клонів у різних країнах світу.

Іронізують, що українські патріоти розумнішають і єднаються тільки перед розстрілом. Ще треба трошки почекати?